Хоч Павлусеві і таланило майже в усьому, але особисто я б такого щастя не захотіла. В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, н�
Жар-птиця у слов’ян – посланниця Сварога, денного світла, весняного розквіту природи. Вона зображається магічним знаком – свастикою. Її ім’я пов’язане з жаром – розпеченим у печі вугіллям, а також літньою спекою. Нашій Жар-Птиці тотожна Гаруда – чарівна птиця давньоіндійської міфології, що має чудові золоті крила, а також чеський і словацький птак-огнівак, германський der goldene Vogel, назви яких вказують на зв’язок з небесним вогнем, золотим світлом. Цей образ походить із найдавніших священних текстів Рігведи, де сам Бог Агні уподібнюється швидкому, золотокрилому птаху або могутньому соколу, що символізує небесний вогонь (блискавку), викрадену і передану людям. Жар-птиця живе у золотій клітці, що висить на чарівному дереві в Райському саду, споживає золоті яблука, які дають вічну молодість, красу і безсмертя. Коли вона співає, з її дзьоба сиплються коштовні перлини – образ оживляючих крапель дощу. Навіть одне перо з хвоста Жар-птиці вночі освітлює увесь сад. У греків до Жар-птиці подібний птах Фенікс, схожий на орла з червоно-золотим пір’ям, який вилітає у призначений час зі святилища Геліоса (Бога Сонця) і, співаючи похоронну пісню, вмирає, спалюючи сам себе, щоб знову воскреснути зі свого попелу. Так, міф розповідає про вмирання природи взимку і воскресіння її навесні. Про спочинок Сонця увечері і пробудження його на світанку.
