Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
20-30-ті роки ХХ століття- час, що міг би стати “золотою добою”української поезії, проте він перетворився на одну з найтрагічніших сторінок.Саме в цей період українське письменство досягло європейського рівня.Відомий літературознавець назвав покоління письменників цього часу “розстріляним відродженням”.
У поезії “розстріляного відродження” найбільш цікавими були шукання П.Тичини,М.Семенка та Є.Плужника. У часи українського відродження 1920х років П.Тичина ще знайшов у собі сили боротися і ввійшов до літературної організації ВАПЛІТЕ, яка під проводом М.Хвильового намагалась протистояти ЦК ВКП(б).Незабаром організацію розгромили, а її членів звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”.Тоді поет остаточно капітулював.З цього моменту Тичина починає виконувати поетичні замовлення партії (твори “Відповідь землякам”,”Ленін”,”Партія веде” та інші).На ці твори в 1928 р. відгукнувся О.Олесь віршем-докором “І ти продався їм, Тичино…”
Михайль Семенко – талановитий поет, творець футуризму. Михайль Семенко уперто згуртовував різні футуристичні організації “Ударна група поетів-футуристів”,Аспанфут.На початку 1930х років влада засудила й заборонила футуризм.Скорившись грубому тиску, поет почав писати офіційним соцреалістичним стилем (“З радянського щоденника”,”Китай в огні”,”Міжнародні діла”).Але йому це не до У квітні 1937 р.його заарештували і розстріляли.
В поезії 1920-1930х рр.іноді поєднувалися різні стильові течії, але завжди індивідуальне “Я” митця переважало.З усіх жанрових різновидів саме українська поезія доби “розстріляного відродження” сягнула найвищого рівня свого розвитку.Нею було закладено потужну національну традицію ліричного самовираження, що стало стартом для всебічного оновлення всієї української літератури ХХ століття.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
20-30-ті роки ХХ століття- час, що міг би стати “золотою добою”української поезії, проте він перетворився на одну з найтрагічніших сторінок.Саме в цей період українське письменство досягло європейського рівня.Відомий літературознавець назвав покоління письменників цього часу “розстріляним відродженням”.
У поезії “розстріляного відродження” найбільш цікавими були шукання П.Тичини,М.Семенка та Є.Плужника. У часи українського відродження 1920х років П.Тичина ще знайшов у собі сили боротися і ввійшов до літературної організації ВАПЛІТЕ, яка під проводом М.Хвильового намагалась протистояти ЦК ВКП(б).Незабаром організацію розгромили, а її членів звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”.Тоді поет остаточно капітулював.З цього моменту Тичина починає виконувати поетичні замовлення партії (твори “Відповідь землякам”,”Ленін”,”Партія веде” та інші).На ці твори в 1928 р. відгукнувся О.Олесь віршем-докором “І ти продався їм, Тичино…”
Михайль Семенко – талановитий поет, творець футуризму. Михайль Семенко уперто згуртовував різні футуристичні організації “Ударна група поетів-футуристів”,Аспанфут.На початку 1930х років влада засудила й заборонила футуризм.Скорившись грубому тиску, поет почав писати офіційним соцреалістичним стилем (“З радянського щоденника”,”Китай в огні”,”Міжнародні діла”).Але йому це не до У квітні 1937 р.його заарештували і розстріляли.
В поезії 1920-1930х рр.іноді поєднувалися різні стильові течії, але завжди індивідуальне “Я” митця переважало.З усіх жанрових різновидів саме українська поезія доби “розстріляного відродження” сягнула найвищого рівня свого розвитку.Нею було закладено потужну національну традицію ліричного самовираження, що стало стартом для всебічного оновлення всієї української літератури ХХ століття.
Объяснение: