В судьбе и жизни каждого человека огромную роль играют близкие люди: родственники, друзья, любимый человек. Они поддерживают в трудную минуту советом, утешают в тяжелых ситуациях, радуются в счастливые моменты. Причем, друг остается другом в любые времена. В средневековье, в наши дни, в далеком будущем друзья были и будут необходимы всем. В начале девятнадцатого века, в разгар правительственных гонений на молодое поколение, близкие, конечно же, были важны в жизни появившихся "новых людей". Роман Тургенева "Отцы и дети" как раз об одном из молодых революционеров – разночинцев 60 –х годов. Хотя основная мысль романа – идейная борьба людей разных поколений, главный герой, Евгений Базаров, проверяется автором на умение и любить, и дружить. По-моему, проследить за тем, как человек, отрицающий любые чувства, может выжить в сложном мире противоречий, довольно интересно. Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение: