події у творі Джури козака Швайки розгортаються в поданій послідовності 1-санько й грицик беруть у полон тишкевича -хлопці женуться за тишкевичем -тишкевич викрадає козацького коня й зникає -татари серед ночі шукають трьох вершників 2-татари серед ночі шукають трьох вершників -санькой грицик беруть у полон тишкевича -тишкевич викрадає козацького коня й зникає-хлопці женуться за тишкевичем 3- тишке

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.

В моїй родині серед зимових свят дуже шанується не тільки Новий Рік, але й Різдво Христове. Для нас це родинне свято. Ми святкуємо його разом с моїми бабусями та дідусями. Зазвичай, родичі збираються у нас вдома біля ялинки, що залишається з Нового Року. Готуватися до Різдва ми починаємо ще зранку. Мама готує смачну кутю з родзинками. Як тільки вечоріє, я несу частину цієї куті до своєї хрещеної матері, яка живе неподалік. Так я висловлюю ій шану, як своїй другій мамі. А вона пригощає мене солодощами та дає подарунок. Потім я разом з друзями йду колядувати. За правилами, я мала би це робити пізніше ввечері, але мама не дозволяє ходити пізно вулицями. Ми приходимо до знайомих нам людей. Заздалегідь ми вивчаємо кілька колядок та співаємо їх. Ми кажемо усім, щоб вони раділи, тому що Іісус Христос народився. За це нам дають солодощі та дрібні гроші. Але солодощі я відразу не їм, бо це можна робити лише за святковим столом. Одного разу ми перевдягалися в костюми та ходили спражнім вертепом: була в нас своя коза, а ще циган, зірка та інші різдвяні персонажі. Я була лікарем та рятувала козу. Ввечері вся наша родина збирається за святковим столом. Ми їмо кутю та м`ясні страви, що їх приготували бабусі. Всією родиною ми згадуємо померлих родичів, а бабуся ставить для них кутю на столі. А мій брат ще ходить вранці до своїх хрещених батьків посівати зерном.