Події в повісті «Маруся» розвиваються в такій послідовності
А) прощання на кладовищі — відмова Наума Дрота віддати Василеві
дочку — смерть Марусі — Василь у монастирі;
Б) прощання на кладовиші — смерть Марусі — відмова Наума Дрота
віддати Василеві дочку — Василь у монастирі;
В смерть Марус на кладовиші — відмова Наума Дрота
віддати Василеві дочку — Василь у монастирі;
ГВасиль у монастирі — відмова Наума Дрота віддати Василеві дочку на кладовищі — смерть Марусі.
Двідмова Наума Дрота віддати Василеві дочку — прощання на
кладовиші — смерть Марусі — Василь у монастирі:​

Лось из заповидныка в досвитных сутинках                                                      настороженый триск                                                                                         зрадлыва крыга на ричци                                                                                  лось у небезпеци                                                                                              два хлопчыки- рятивныкы                                                                                врятованый звир

1Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»
2
Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»
3
Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так:  «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.