У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер. У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати. Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни. Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки. Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно. Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком. Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати". Та й замовкла... Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся... до матері - А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя. Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.
Людина створила культуру, а культура – людину. Особистість реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений упродовж століть б суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні людей до співвітчизників, до праці, до рідної мови. Я вважаю, що чим міцніші зв’язки людини з культурою свого народу, тим більше можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.Дуже часто про людину кажуть, що вона культурна або навпаки. Кожен по-своєму оцінює іншого, спираючись на власне розуміння поняття культури. На мою думку, культурна людина – це людина, яка дотримується загальноприйнятих норм поведінки: ввічлива, пунктуальна, чуйна, готова прийти на до Разом з тим, культуру неможливо уявити без уміння спілкуватися, дотримуватися норм етикету. В народі кажуть: по одягу людину аустрічають, а по розуму проводжають. Тобто, перше враження про нас складається з одягу. Як приємно гати за людиною, яка зі смаком одягнена! Ви скажете, що на це потрібні великі кошти? Гадаю, це не завжди так. Вміння одягатися за гроші не купиш. Я часто бачу на аулиці людей, одягнених, наче “з інкубатора”, хоча їхнє вбрання та речі є досить дорогими. Та найприкріше, коли елегантна пані, наче перлами, сипле брутальними словами. Враз забувається, у що вона одягнена, а брудний потік ще довго лунає у вухах перехожих. Людина живе між людьми і тому не має права забувати про дотримання норм поведінки у суспільстві. Цьому треба вчитися все життя.Закінчуючи школу, усвідомила, як добре було мені побіля моїх друзів, розуміти їх, бачити в їхніх очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Тепер мені шкода, що ми розлучаємось. Що ж візьму в життєву дорогу з рідної школи, які риси культурної людини виховали в мені вчителі? Насамперед, я вважаю, що до основних критеріїв культурної людини входить активне володіння рідною мовою. Саме це вказує на приналежність до української нації. “Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема” (В. Сосюра). Рівень розвитку рідної мови, на мою думку, відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика – це те, як вона про цей світ говорить. Мене навчили в школі знати і словник, і граматику, берегти і примножувати багатства рідної мови. Я твердо усвідомила, що це є моїм обов’язком, бо людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань.Я дуже вдячна вчителям за те, що навчили мене розрізняти щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й убогість, а також дивитися на речі реально. Я скромна, вмію жаліти і співчувати, берегти і оберігати, вмію побачити за фальшивою позолотою справжню людську цінність і повновартість. Вдячна тим однокласникам, які мене підтримували, бо це був шанс рухатися в напрямку до досконалості, а коли вони докоряли або осуджували, то також вчили мене – бути кращою, добрішою, мудрішою.Скромність допомагає оберігати себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості. Я дуже люблю і шаную своїх батьків, бо тільки вони дали мені життя, сформували мене як людину, навчили віри у Бога, дотримуватися наших звичаїв і традицій, зберігати нашу культуру. Але мені ще дуже багато сходинок необхідно подолати, щоб стати культурною людиною. Це, насамперед, глибше вивчити історичні і мистецькі цінності, опанувати ще бодай дві іноземні мови, щоб ознайомитися з життям інших народів. Мені треба ще дуже багато вчитися, щоб бути культурною людиною.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком.
Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя.
Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.