З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
Мати, Ганна Іванівна, невтомна трудівниця, перша виховала в Михайлика любов до навколишньої природи. Вона навчала маленького хлопчика милуватися вранішніми росами й легеньким ранковим туманом. Родина Михайлика живе в нестатках. Батьки люблять своє господарство, землю, привчають малого хлопчика до праці. За неписаними законами в селі діти рано починали трудову діяльність і з дитинства привчалися приносити користь родині. Стосунки між чоловіком і дружиною теж належали до вироблених віками традицій. Вихованням дітей у сім’ї займалася мати, тому й навчила Михайлика любові до землі-годувальниці. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі"
Михайлик жадібно прислухається до старших, переймає народну мудрість, старанно й гарно вчиться.
З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
Мати, Ганна Іванівна, невтомна трудівниця, перша виховала в Михайлика любов до навколишньої природи. Вона навчала маленького хлопчика милуватися вранішніми росами й легеньким ранковим туманом. Родина Михайлика живе в нестатках. Батьки люблять своє господарство, землю, привчають малого хлопчика до праці. За неписаними законами в селі діти рано починали трудову діяльність і з дитинства привчалися приносити користь родині. Стосунки між чоловіком і дружиною теж належали до вироблених віками традицій. Вихованням дітей у сім’ї займалася мати, тому й навчила Михайлика любові до землі-годувальниці. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі"
Михайлик жадібно прислухається до старших, переймає народну мудрість, старанно й гарно вчиться.