ПОЕМА «НАЙМИЧКА» Т.ШЕВЧЕНКА 9
1. Яке значення має вступ до поеми?
2. Чому героїня твору порівнюється із тополею?
3. Через яке питання діда збентежилась Ганна? Чим пояснити таку поведінку
наймички?
4. Що змусило Ганну піти на прощу до Києва?
5. Яким було перебування Ганни у Києві?
6. Чим милувався старий Трохим, сидячи на призьбі?
7. З яким настроєм вже в котре повернулася Ганна з Києва?
8. Чому вона нічого собі не придбала, а останнього бубличка розділила між
дітьми, нічого собі не залишивши?
9. Чому, на думку Ганни, тяжко вмирати у чужій теплій хаті?
10. Чим пояснити те, що після смерті Ганни «земля задрожала»?
11. Над чим змушує задуматися поема, після закінчення її читання?
12. Яку життєву основу має «Наймичка»? Чи є цей твір актуальним?
наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. і це найголовніше.а що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. це для нас як аксіома, яку не треба доводити. ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це , фортеці мого характеру. так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. і от з кожним роком я поступово накладав на цей нові шари цінностей, які і мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. і зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами. і я впевнений, що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той , що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."