Родился в с. Заичинцы Семеновского района Полтавской области в семье колхозника. Еще учась в средней школе, из-за болезни, уезжает на лечение в Днепропетровск в клинику имени Мечникова. В этом городе он жил и работал сорок лет, до 1993 года. В 1954 году, после окончания школы, работал в совхозе «Нижнеднепровский», на металлургическом заводе имени Коминтерна, в редакциях областных газет. При газете «Прапор юності» возглавлял секцию «Молоді вишнивці».
В 1971 году окончил Высшие литературные курсы при Литературном институте имени М. А. Горького в Москве. В 1972-1976 гг. работал редактором республиканского издательства «Промінь» (г. Днепропетровск). Многие годы был заместителем редактора газеты «Літературна Україна». В 1989-1993 гг. – председатель Днепропетровской организации Союза писателей Украины; в 1993-1994 гг. – главный консультант в Администрации президента Украины. С 1996-го по 2001 год являлся секретарем Национального Союза писателей Украины, членом его Президиума и Высшего Совета. Сейчас живет в Киеве и работает в редакции газеты «Літературна Україна».
Печататься начал в 1959 году – в днепропетровской газете «Молодой ленинец» (Молодий ленінець) было опубликована юмореска «Как я научился писать юморески». Его рассказы печатались в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Крокодил», «Перець» и др. На протяжении многих последующих лет был одним из ведущих украинских писателей-сатириков. За полувековой литературный труд он издал десятки сатирических книг: сборники юморесок, пародий, веселых повестей.Валентин Чемерис
Кроме того, на счету Валентина Чемериса около 30 книг «серьезной» прозы, среди которых весомая часть отведена историческим романам: «Ольвия» (Ольвія), «Смерть Атея», «Маруся Чурай», «Крепость на Борисфене» (Фортеця на Борисфені) о борьбе за независимость Украины, «Убийство на хуторе близ Диканьки» (Убивство на хуторі біля Диканьки), где поданы образы козацких атаманов И. Виговского и П. Дорошенко. Также он написал роман-эссе «Президент» о первом президенте Украины Леониде Кравчуке.
В. Чемерис написал также немало произведений для детей, отрывки нескольких из них помещены в школьные учебники по украинской литературе. Произведения украинского писателя переводились на русский, белорусский, эстонский, латвийский, грузинский языки. Печатался и в журналах социалистических стран (Болгария и др.).
Он неоднократный лауреат премии юмористического журнала «Перець». Также был награжден орденами равноапостольного князя Владимира Великого І, ІІ и ІІІ ступеней и святого Архистратига Михаила. На его счету несколько других наград и многочисленных литературных премий.
В активе писателя также есть и немало научно-фантастических произведений. Кроме фантастических юморесок, рассыпанных по многочисленным журналам, газетам и сборникам, писатель написал фантастическо-приключенческую повесть «Белый король детектива» (Білий король детективу) и роман «Обреченные на счастье» (Приречені на щастя). В повести «Белый король детектива» (1978) действие происходит в 21 веке в одном з западных государств, на просторах которого автор развенчивает человеконенавистническую сущность капиталистического общества, в котором процветает коррупция, цинизм, пренебрежение к самым святым принципам общечеловеческой морали. А в романе-фантазии «Обреченные на счастье» (1985) главные герои Адам и Ева вследствие аварии космического исследовательского корабля остались вдвоем на необитаемой планете в системе Альфа Центавра. Эта авария кроме горя и мук ничего не может дать, но главные герои вопреки сложившейся критической ситуации, преодолевая отчаяние и горе, находят в себе мужество противостоять силам природы и в итоге между ними рождаются светлые и чистые чувства.Валентин Чемерис
В сборнике «Пергамент старого Теренция» (1990) были напечатаны несколько научно-фантастических рассказов и повесть «В петле времени». В 2000-х годах вышло еще несколько его сборников целиком состоящих из фантастических произведений: «В созвездии Дракона» (В сузір’ї Дракона, 2005), «Феномен Феникса» (Феномен Фенікса, 2009), «Приключения богини Иштар» (Пригоди богині Іштар, 2011), «Пришельцы с планеты Земля» (Пришельці з планети Земля, 2011), «Верхом на птеродактиле» (Верхи на птеродактилі, 2011), «Вампир из Кассиопеи» (Вампір із Кассіопеї, 2013). В этих книгах были собраны как уже публиковавшиеся, так и новые произведения писателя.
По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові
Іванець Брюховецький
Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
Родился в с. Заичинцы Семеновского района Полтавской области в семье колхозника. Еще учась в средней школе, из-за болезни, уезжает на лечение в Днепропетровск в клинику имени Мечникова. В этом городе он жил и работал сорок лет, до 1993 года. В 1954 году, после окончания школы, работал в совхозе «Нижнеднепровский», на металлургическом заводе имени Коминтерна, в редакциях областных газет. При газете «Прапор юності» возглавлял секцию «Молоді вишнивці».
В 1971 году окончил Высшие литературные курсы при Литературном институте имени М. А. Горького в Москве. В 1972-1976 гг. работал редактором республиканского издательства «Промінь» (г. Днепропетровск). Многие годы был заместителем редактора газеты «Літературна Україна». В 1989-1993 гг. – председатель Днепропетровской организации Союза писателей Украины; в 1993-1994 гг. – главный консультант в Администрации президента Украины. С 1996-го по 2001 год являлся секретарем Национального Союза писателей Украины, членом его Президиума и Высшего Совета. Сейчас живет в Киеве и работает в редакции газеты «Літературна Україна».
Печататься начал в 1959 году – в днепропетровской газете «Молодой ленинец» (Молодий ленінець) было опубликована юмореска «Как я научился писать юморески». Его рассказы печатались в журналах «Дніпро», «Вітчизна», «Крокодил», «Перець» и др. На протяжении многих последующих лет был одним из ведущих украинских писателей-сатириков. За полувековой литературный труд он издал десятки сатирических книг: сборники юморесок, пародий, веселых повестей.Валентин Чемерис
Кроме того, на счету Валентина Чемериса около 30 книг «серьезной» прозы, среди которых весомая часть отведена историческим романам: «Ольвия» (Ольвія), «Смерть Атея», «Маруся Чурай», «Крепость на Борисфене» (Фортеця на Борисфені) о борьбе за независимость Украины, «Убийство на хуторе близ Диканьки» (Убивство на хуторі біля Диканьки), где поданы образы козацких атаманов И. Виговского и П. Дорошенко. Также он написал роман-эссе «Президент» о первом президенте Украины Леониде Кравчуке.
В. Чемерис написал также немало произведений для детей, отрывки нескольких из них помещены в школьные учебники по украинской литературе. Произведения украинского писателя переводились на русский, белорусский, эстонский, латвийский, грузинский языки. Печатался и в журналах социалистических стран (Болгария и др.).
Он неоднократный лауреат премии юмористического журнала «Перець». Также был награжден орденами равноапостольного князя Владимира Великого І, ІІ и ІІІ ступеней и святого Архистратига Михаила. На его счету несколько других наград и многочисленных литературных премий.
В активе писателя также есть и немало научно-фантастических произведений. Кроме фантастических юморесок, рассыпанных по многочисленным журналам, газетам и сборникам, писатель написал фантастическо-приключенческую повесть «Белый король детектива» (Білий король детективу) и роман «Обреченные на счастье» (Приречені на щастя). В повести «Белый король детектива» (1978) действие происходит в 21 веке в одном з западных государств, на просторах которого автор развенчивает человеконенавистническую сущность капиталистического общества, в котором процветает коррупция, цинизм, пренебрежение к самым святым принципам общечеловеческой морали. А в романе-фантазии «Обреченные на счастье» (1985) главные герои Адам и Ева вследствие аварии космического исследовательского корабля остались вдвоем на необитаемой планете в системе Альфа Центавра. Эта авария кроме горя и мук ничего не может дать, но главные герои вопреки сложившейся критической ситуации, преодолевая отчаяние и горе, находят в себе мужество противостоять силам природы и в итоге между ними рождаются светлые и чистые чувства.Валентин Чемерис
В сборнике «Пергамент старого Теренция» (1990) были напечатаны несколько научно-фантастических рассказов и повесть «В петле времени». В 2000-х годах вышло еще несколько его сборников целиком состоящих из фантастических произведений: «В созвездии Дракона» (В сузір’ї Дракона, 2005), «Феномен Феникса» (Феномен Фенікса, 2009), «Приключения богини Иштар» (Пригоди богині Іштар, 2011), «Пришельцы с планеты Земля» (Пришельці з планети Земля, 2011), «Верхом на птеродактиле» (Верхи на птеродактилі, 2011), «Вампир из Кассиопеи» (Вампір із Кассіопеї, 2013). В этих книгах были собраны как уже публиковавшиеся, так и новые произведения писателя.
Я дума ти тут найдешь все факти про него.
Відповідь:ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)
По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові
Іванець Брюховецький
Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
Пояснення: