Ідейний та тематичний зміст українських народних родинно-побутових пісень досить різноманітний. Ці пісні охоплюють найважливіші події в родинному житті селян, з яскравою повнотою відображають їхні погляди, психологію і мораль. В них відсутні ярко виражені трудові сюжети, розповіді про важку долю українського народу, але, все одно, зображення більшості подій відбувається на фоні трудових буднів, що надає їм незвичайної правдивості. Найбільша частина українських родинно-побутових пісень – це пісні прокохання, в яких розкривається світ людських переживань, багатогранність людського життя.
У піснях про кохання відбиваються високі моральні якості української молоді. Довіра, взаємоповага, щирість, радість кохання, гіркота розлуки, зрада, туга за коханою – це далеко не всі мотиви, що проймають ці пісні. Їх головними персонажами є дівчина і хлопець, а зміст цих пісень – їхні переживання і почуття. Саме від імені закоханих складалось більшість з них.
Найбільш повно і поетично в піснях про коханнязображено українську дівчину, її нещасливе чи щасливекохання. Її образ завжди постає з ніжних поетичних характеристик. У неї «личко, як яблучко», «брови, як шнурочок», вона чорнобрива», «вірна» і «серденько». Не менш яскраво в цих піснях змальовано і хлопців.
Вірність у коханні завжди була ідеалом у стосунках людей, цінністю, яку народ ставив вище срібла і золота, вище будь-якого багатства:
«Не треба ж мені злота,
Я й сам придбаю,
А треба дівчину, що я кохаю».
Однією з характерних рис пісень про кохання є їх драматичні сюжети, які найчастіше визначалися умовами суспільства – майновою нерівністю і неможливістю через це вступати у шлюб.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі. Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі. Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
У піснях про кохання відбиваються високі моральні якості української молоді. Довіра, взаємоповага, щирість, радість кохання, гіркота розлуки, зрада, туга за коханою – це далеко не всі мотиви, що проймають ці пісні. Їх головними персонажами є дівчина і хлопець, а зміст цих пісень – їхні переживання і почуття. Саме від імені закоханих складалось більшість з них.
Найбільш повно і поетично в піснях про коханнязображено українську дівчину, її нещасливе чи щасливекохання. Її образ завжди постає з ніжних поетичних характеристик. У неї «личко, як яблучко», «брови, як шнурочок», вона чорнобрива», «вірна» і «серденько». Не менш яскраво в цих піснях змальовано і хлопців.
Вірність у коханні завжди була ідеалом у стосунках людей, цінністю, яку народ ставив вище срібла і золота, вище будь-якого багатства:
«Не треба ж мені злота,
Я й сам придбаю,
А треба дівчину, що я кохаю».
Однією з характерних рис пісень про кохання є їх драматичні сюжети, які найчастіше визначалися умовами суспільства – майновою нерівністю і неможливістю через це вступати у шлюб.