Поміркувати і дати відповіді на питання ( письмово):

1) За що ми повинні бути вдячними своїм матерям?

2) Чим пояснити те, що кожна дитина для матері є її гордістю? ( відповідь цитата з твору)

3)Яка доля очікує Йванів, коли вони подорослішають? ( відповідь цитата з твору)

4)Чому старість самотньої жінки - це її безпорадність і важке життя? ( відповідь цитата з твору)

5) Яким чином ця поезія ідейно пов'язана з іншими його творами? ( відповідь цитата з твору)

6) Чому батьки виганяли своїх дочок з позашлюбною дитиною з дому? Чи було це морально виправданим?

7) Чим пояснити зневажливе ставлення людей до жінки - покритки?

8) У чому поет вбачає трагедію жінки - покритки?

9) Над чим змушує замислитись поезія Т. Шевченка?

10) Яким же вбачає автор райське життя на землі?​

Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі

«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —

Директором видавництва «Молодь».

А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла

1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.

Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про

Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить

Природу.

Фольклору властива така риса, як традиційність, Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забез­печується нерозривний взаємозв’язок між минулим і су­часним, він також є скарбницею сталих народних зви­чаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. «Головна оз­нака традиції — не косність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв’язків у розвитку,— пи­ше історик фольклору Б. Путилов.— Традиційність є спе­цифічна форма народного життя, культури, побуту, фор­ма його руху. Всякий фольклорний процес неминуче на­буває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції.