Мабуть, кожна людина хоча б раз у своєму житті умислюється над сенсом свого існування і прагне усвідомити своє призначення у світі. Щоб життя було не порожнім, а цілеспрямованим, ми випробовуємо себе в різних галузях, шукаємо мету свого життя.Хтось бажає стати відомим політиком, хтось — визначним митцем, а хтось — просто лікарем, вчителем, будівельником, фахівцем своєї справи. Але майже всі прагнуть досягти успіху, щастя, добробуту. Звичайно, люди живуть по-різному. У них різні цінності, і в кожного свій б життя. Важливо тільки, щоб на своєму життєвому шляху людина не забувала про інших, про свій моральний та громадський обов’язок. Тільки тоді вона може якнайповніше самореалізуватися, відбутися як особистість.Я гадаю, що не можна зачинятись у вузькому колі егоїстичних інтересів. Потрібно творити добро й безкорисливо віддавати своє душевне тепло тим, хто цього потребує. Саме любов робить людину людиною: підносить її, кличе на подвиги, звеличує духовно. Любити ближнього, свою мову, культуру, свій народ, Батьківщину — обов’язок кожного громадянина. Відданість та самозречення на користь свого народу, патріотизм та відповідальність за його мирне і щасливе існування — мета його існування.Порушує проблему призначення людини на землі й Іван Франко у поемі «Іван Вишенський», стверджуючи, що шлях до духовної висоти, пройдений одним, повинен стати дороговказом для інших.А ще кажуть, що кожна людина у своєму житті повинна збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Тобто зробити свій внесок у продовження життя на землі й залишити по собі слід від добрихОтже, істинне призначення людини насампередУ тому, щоб бути Людиною, втілюючи справжню людяність в усіх своїх думках, словах і вчинках.
Жiнки у творчостi Тараса ШевченкаПоряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:У нашiм раї на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим… I на оновленiй землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люди на землi…Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люди на землi…Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…"Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.