Завдання або неповне або не зовсім для мене зрозуміле. Але..
Коли Тугар Вовк потрапив у полон під час битви на річці Калка, то у нього був вибір: або смерть чи життя в неволі або зрада, і він "зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями"
На громадській раді, коли Митько Вояка хотів свідчити про нього, у Тугара Вовка був вибір: заперечувати звинувачення або признатися в тому, що він дійсно зрадив і покаятись або змусити навіки замовчати Митька. І Тугар вбив Митька на очах у всієї громади
Максим, щоб задурити монголів і дати час розлитися річці, розказав Тугару про потаємний хід з кітловини. І знову у Тугара був вибір : розказувати монголам про такий хід чи дозволити тухольцям знищити усіх монголів у пастці. Тугар Вовк розказав монголам про потаємний хід.
Бурунда у передсмертні хвилини свого життя "із страшенною силою замахнувся, щоб сокирою розлупати Максимову голову". І в цей момент у Тугара був вибір: врятувати життя Максимові чи дивитися на його смерть. І він зробив свій вибір: "Але в тій хвилі блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою, грізна, вбійча рука Бурунди враз із топором, відтята одним замахом від рамені, впала, оббризкана кров'ю, мов сухе поліно, в воду".
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Відповідь:
Завдання або неповне або не зовсім для мене зрозуміле. Але..
Коли Тугар Вовк потрапив у полон під час битви на річці Калка, то у нього був вибір: або смерть чи життя в неволі або зрада, і він "зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, уложений руськими князями"
На громадській раді, коли Митько Вояка хотів свідчити про нього, у Тугара Вовка був вибір: заперечувати звинувачення або признатися в тому, що він дійсно зрадив і покаятись або змусити навіки замовчати Митька. І Тугар вбив Митька на очах у всієї громади
Максим, щоб задурити монголів і дати час розлитися річці, розказав Тугару про потаємний хід з кітловини. І знову у Тугара був вибір : розказувати монголам про такий хід чи дозволити тухольцям знищити усіх монголів у пастці. Тугар Вовк розказав монголам про потаємний хід.
Бурунда у передсмертні хвилини свого життя "із страшенною силою замахнувся, щоб сокирою розлупати Максимову голову". І в цей момент у Тугара був вибір: врятувати життя Максимові чи дивитися на його смерть. І він зробив свій вибір: "Але в тій хвилі блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою, грізна, вбійча рука Бурунди враз із топором, відтята одним замахом від рамені, впала, оббризкана кров'ю, мов сухе поліно, в воду".
Пояснення:
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."