Порівняльний аналіз творів (усно).
Пригадайте міфологічну легенду про Прометея та уривок з поеми Т.Шевченка «Кавказ». Порівняйте з поемою
Андрія Малишка «Прометей».
Легенда про Прометея
Промете́й ( грец. Προμηθεύς, лат. Prometheus — провидець) — у грецькій міфології віщий і добрий
син титана Япета й німфи Клімени Фетіди. Викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що був ув’язнений
богами.
Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти
могутніх олімпійців. Прометей поділив забитого бика на дві частини. В одну купу склав усе м'ясо й накрив
шкурою тварини, а в другу — самі кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу,
яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину вбитої
тварини, а самі їли м'ясо. Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь, однак Прометей викрав вогонь
з Олімпу і приніс його людям у тростинці (відгомін прадавнього добування вогню тертям шматків
дерева). Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. Прометея за протидію богам Зевс звелів прикути
до однієї із скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав
печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів
Прометей тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав свого сина) убив орла й
визволив титана
Уривок з поеми «Кавказ»
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову…
Для Шевченка Прометей – символ стійкості народу, який бореться і перемагає.
У переносному значенні Прометей, як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням
самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети.
Запишіть тему та ідею твору А.Малишка «Прометей»:.
Тема — зображення подвигу людей у роки Великої Вітчизняної війни.
Ідея — уславлення духу патріотизму, відданості рідній землі, Батьківщині.
Прометеїзм — це самовіддане служіння людям, беззавітна, незламна і непохитна боротьба людини за щастя і
благополуччя інших людей.
Объяснение:
На яких моральних засадах виховувався малий Сашко?
Маленький Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та не міг пояснити чому. А ставши дорослим, згадував: «Було в минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви и жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір’ю». Та все ж з дитинства запам’яталися уроки людяності, доброти, які він одержав від своїх рідних. Батько цінував людей працьовитих, чесних, талановитих. Безкорисливість батька. Ніжності Сашко вчився в матері. Мудрості і доброти — у діда Семена.
• «Любив дід добру бесіду й добре слово».
• «...Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров’я,— коли подорожній нарешті зникав у кущах».
• «... Нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли не пролили кров. Знали мир, щедротами й добро».
• «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких культурних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили. Персонально вірили більш у Матір Божу і святих — Миколая-Угодника, Петра, Іллю, Пантелеймона. Вірили також в нечисту силу. Самого ж Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруж- дати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім’я, вважали по скромності недостойними божественного втручання. Тому з молитвами зверталися до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших. У жінок була своя стежка: вони довіряли свої скарги Матері Божій, а та вже передавала Сину чи Святому Духу — голубу».
• Щоб поновити свою святість, Сашко вирішив «творити добрі діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони пови- падають із гнізда. Але пташенята не падали, і Сашко надумав піти на вулицю шанувати великих людей. Казали, що за це прощається багато всіляких гріхів на тім світі.
• «Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя».
Жив Гобсек надзвичайно скромно, у всьому собі відмовляючи. В нього була неймовірна жага накопичення золота. Герой вважав, що той, хто володіє золотом – володіє світом. Та чи принесли вони дійсно йому щастя? Адже він не витрачав їх. Гобсек не шукав спілкування з людьми, бо всі вони йому здавалися корисливими та нікчемними (окрім Дервіля)