порівняти балади Стівенсона "Вересовий трунок" та Пушкіна "Пісня про віщого Олега" за такими аспектами країна, тема, ідея,час і місце дії, персонажі, вид балад і художні засоби.
"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)
Душа людська...
Що воно таке?
Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".
Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.
Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".
Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.
Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.
Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.
Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.
Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
"Наталка Полтавка", як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і �расива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя
"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)
Душа людська...
Що воно таке?
Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".
Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.
Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".
Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.
Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.
Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.
Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.
Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.
Объяснение:
Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.
"Наталка Полтавка", як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і �расива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя
Объяснение: