А не легче спросить инет?Если это Максим і Тугар Вовк — представники антагоністичних таборів. Вони різні, але у дечому і схожі (усвідомлення своєї сили; почуття власної гідності, сміливість, витривалість, залізна воля; розум і кмітливість; бажання повнокровного життя). Ці позитивні риси підпорядковано абсолютно різним життєвим принципам. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець … Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ. Максим Тугар Вовк - визнання рівності між людьми; - найвищий ідеал — влада громади; - любов до рідної землі; - вірність давнім звичаям; - чесність і відвертість; - справедливість. - почуття своєї вищості, зарозумілість; - найвищий ідеал влада власника; - відсутність почуття патріотизму; - зневага до народних звичаїв, віри; -підступність і хитрість; -жорстокість. Письменник однозначно засуджує Тугара Вовка, поступово розкриваючи усі сторони його вдачі та причини злочину. Вже на початку повісті Франко, нагнітаючи негативні риси зовнішності й характеру, викликає в читача відразу до персонажа: «Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати». Прізвище Вовк повністю імпонувало його вовчій натурі. Авторська характеристика Тугара Вовка підсилюється його самохарактеристикою. Погрожуючи в думках тухольцям, він говорить: «Але постійте, ви, хамове плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар Вовк — се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє показати «зуби». Зрадника, підкреслює Франко, завжди чекає ганебний кінець.
Максим і Тугар Вовк — представники антагоністичних таборів. Вони різні, але у дечому і схожі (усвідомлення своєї сили; почуття власної гідності, сміливість, витривалість, залізна воля; розум і кмітливість; бажання повнокровного життя). Ці позитивні риси підпорядковано абсолютно різним життєвим принципам. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець … Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ. Максим Тугар Вовк - визнання рівності між людьми; - найвищий ідеал — влада громади; - любов до рідної землі; - вірність давнім звичаям; - чесність і відвертість; - справедливість. - почуття своєї вищості, зарозумілість; - найвищий ідеал влада власника; - відсутність почуття патріотизму; - зневага до народних звичаїв, віри; -підступність і хитрість; -жорстокість. Письменник однозначно засуджує Тугара Вовка, поступово розкриваючи усі сторони його вдачі та причини злочину. Вже на початку повісті Франко, нагнітаючи негативні риси зовнішності й характеру, викликає в читача відразу до персонажа: «Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати». Прізвище Вовк повністю імпонувало його вовчій натурі. Авторська характеристика Тугара Вовка підсилюється його самохарактеристикою. Погрожуючи в думках тухольцям, він говорить: «Але постійте, ви, хамове плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар Вовк — се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє показати «зуби». Зрадника, підкреслює Франко, завжди чекає ганебний кінець.