Однією з проблем, порушених у казці "Крихітка Цахес", є проблема оманливості кумирів. Натовп легко зачарувався потворою Цахесом і його жахливим голосом, варто були лише поглянути на його зачіску, витворену феєю. Ця казка сьогодні, мабуть, ще більш актуальна, ніж була в час написання. Зараз завдяки Інтернету дуже легко створити куміра. Трохи вдалих слоганів, купа яскравих фото, оброблених фотошопом - і готовий герой для обговорення. А далі вміле накручування лайків - і ось вже сотні, а там і мільйони говорять про щось колись потворне як про нове віяння, нового героя. І мало хто помічає, що вихваляє і захоплюється усього лише красивим волоссячком на голові огидної потвори.
Друга світова війна прийшла в Україну не в червні 1941 року, а в вересні 1939 року. Принаймні, західні українці цю дату запам’ятали дуже чітко. Польське військо було малоефективним і деморалізованим, а тому воювати проти двох мільйонних армій – німецької і совєтської – не було сенсу. «Військо польське на роверах» жартували українці, і це майже стовідсотково відображало справжню картинку.
Через те, що першими підминати Польщу почали німці, і особливого спротиву не було, їм вдалося просунутись досить далеко. Далі, ніж було попередньо домовлено з совєтами в пакті Молотова-Рібентропа. Втім, досить швидко з’явилась «доблесна» Красна армія, і німцям довелось відступити.
Говорити про те, що німців чи більшовиків хтось особливо радісно зустрічав, було б неправдою. Переважно їх появу сприймали як звичайну зміну окупанта і не більше. Можливо, хтось комусь і виносив хліб-сіль, але це були скоріше винятки, аніж правило. В суспільстві панувала непевність і тривога. Люди чудово знали, хто такі більшовики, пам’ятали про недавній Голодомор на Великій Україні і про сотні спухлих українців з-за Збруча, яким пощастило пробратися в Галичину за куском хліба. Ілюзій особливих не мали. До німців ставлення було дещо краще. Все-таки європейська Німеччина – не пара обдертим більшовикам. Втім, загалом у повітрі витало погане передчуття якихось важких подій, і люди просто намагались вижити. Дуже скоро погане передчуття перевершило будь-які сподівання…
Родина моєї бабці Віри жила в Тернополі. Війна застала їх в новій хаті, яку батьки щойно завершили будувати після багатьох років переїздів по селах Галичини. Прадід вчителював. Ідеально знав 7 мов, але в Тернополі роботи отримати не міг, бо не хотів переходити на польське і ставати поляком.
1. D, 2а, 3г, 4а, 5в, 6в
Однією з проблем, порушених у казці "Крихітка Цахес", є проблема оманливості кумирів. Натовп легко зачарувався потворою Цахесом і його жахливим голосом, варто були лише поглянути на його зачіску, витворену феєю. Ця казка сьогодні, мабуть, ще більш актуальна, ніж була в час написання. Зараз завдяки Інтернету дуже легко створити куміра. Трохи вдалих слоганів, купа яскравих фото, оброблених фотошопом - і готовий герой для обговорення. А далі вміле накручування лайків - і ось вже сотні, а там і мільйони говорять про щось колись потворне як про нове віяння, нового героя. І мало хто помічає, що вихваляє і захоплюється усього лише красивим волоссячком на голові огидної потвори.
Объяснение:
Друга світова війна прийшла в Україну не в червні 1941 року, а в вересні 1939 року. Принаймні, західні українці цю дату запам’ятали дуже чітко. Польське військо було малоефективним і деморалізованим, а тому воювати проти двох мільйонних армій – німецької і совєтської – не було сенсу. «Військо польське на роверах» жартували українці, і це майже стовідсотково відображало справжню картинку.
Через те, що першими підминати Польщу почали німці, і особливого спротиву не було, їм вдалося просунутись досить далеко. Далі, ніж було попередньо домовлено з совєтами в пакті Молотова-Рібентропа. Втім, досить швидко з’явилась «доблесна» Красна армія, і німцям довелось відступити.
Говорити про те, що німців чи більшовиків хтось особливо радісно зустрічав, було б неправдою. Переважно їх появу сприймали як звичайну зміну окупанта і не більше. Можливо, хтось комусь і виносив хліб-сіль, але це були скоріше винятки, аніж правило. В суспільстві панувала непевність і тривога. Люди чудово знали, хто такі більшовики, пам’ятали про недавній Голодомор на Великій Україні і про сотні спухлих українців з-за Збруча, яким пощастило пробратися в Галичину за куском хліба. Ілюзій особливих не мали. До німців ставлення було дещо краще. Все-таки європейська Німеччина – не пара обдертим більшовикам. Втім, загалом у повітрі витало погане передчуття якихось важких подій, і люди просто намагались вижити. Дуже скоро погане передчуття перевершило будь-які сподівання…
Родина моєї бабці Віри жила в Тернополі. Війна застала їх в новій хаті, яку батьки щойно завершили будувати після багатьох років переїздів по селах Галичини. Прадід вчителював. Ідеально знав 7 мов, але в Тернополі роботи отримати не міг, бо не хотів переходити на польське і ставати поляком.