Твори геніального поета ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Схиляєшся перед силою його духу, характеру. Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах. І це в періоджиття, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна - однісенька за все життя усмішка долі - звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу. Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Та зламати його героїчний дух не вдалось: " Караюсь, мучусь, але... не каюсь! ". Як часто люди сьогодні в сірій, тяжкій буденності відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни? Мені однаково чи буду Я жить в Україні, чи ні... Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні... Шевченко для нас - це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, чим живуть, з чого черпають життєві сили., любов до України. Свою Україну любіть, Любітьїї... во время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
Тема: Зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: Возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: Любов до України є єдністю з невід'ємних частин духовності людини
Жанр: Громадянська лірика.
Римування: Перехресне.
Віршований розмір: Амфібрахій.
Ідейний зміст твору.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!
Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею.
Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах. І це в періоджиття, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна - однісенька за все життя усмішка долі - звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу.
Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Та зламати його героїчний дух не вдалось: " Караюсь, мучусь, але... не каюсь! ".
Як часто люди сьогодні в сірій, тяжкій буденності відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?
Мені однаково чи буду
Я жить в Україні, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні...
Шевченко для нас - це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, чим живуть, з чого черпають життєві сили., любов до України.
Свою Україну любіть,
Любітьїї... во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Ідея: Возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: Любов до України є єдністю з невід'ємних частин духовності людини
Жанр: Громадянська лірика.
Римування: Перехресне.
Віршований розмір: Амфібрахій.
Ідейний зміст твору.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу:
Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!
Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри:
Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею.