Послідовність розгортання подій твору «Чорна рада» є правильною в рядку

А)Шрам із сином на хуторі Хмарище - двобій Петра Шраменка й Кирила Тура - Кирило Тур прагне визволити Сомка - вибори гетьмана в Ніжині

Б)Двобій Петра Шраменка й Кирила Тура - Шрам із сином на хуторі Хмарище - Кирило Тур прагне визволити Сомка - вибори гетьмана в Ніжині

В)Шрам із сином на хуторі Хмарище - Кирило Тур прагне визволити Сомка -двобій Петра Шраменка й Кирила Тура - вибори гетьмана в Ніжині

Г)Двобій Петра Шраменка й Кирила Тура - вибори гетьмана в Ніжині - Кирило Тур прагне визволити Сомка - Шрам із сином на хуторі Хмарище

Д)Шрам із сином на хуторі Хмарище - двобій Петра Шраменка й Кирила Тура - вибори гетьмана в Ніжині - Кирило Тур прагне визволити Сомка

Коломи́йки — традиційний жанр української фок-музики і хореографії— дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.Специфіку коломийки свого часу визначив відомий фольклорист Ф. Колесса:«Коломийка — це початково танцювальна пісня, яку й досі співають до танцю, стала улюбленою формою ліричної пісні на західноукраїнській території, особливо на Покутті, де поступово витіснила з ужитку інші пісенні форми. Вона має танцювальний характер і вільне сполучення строф спільного або спорідненого змісту, іноді на підставі тільки ближчої або дальшої асоціації думок і поетичних образів" »Проте на думку В. Гошовського, коломийка — це пісенний тип, значно старший за сам жанр: своїм корінням він сягає ХVІІ століття. Спираючись на відкриття Ф. Колесси, В. Гошовський досліджував пісні коломийкового типу, які були поширені не тільки в Західній, але і в Східній Україні.

Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так, мабуть, нам від Бога дано. Надзвичайно цікавою, таємничою, світлою і водночас трагічною постаттю в історії української пісенної культури є Маруся Чурай — легендарна поетеса-співачка з Полтавщини. Саме їй народ приписує авторство багатьох популярних пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Прилетіла зозуленька», «На городі верба рясна», «Засвіт встали козаченьки» та інших. За переказами, Маруся Чурай жила у І половині XVII ст. і була дочкою полтавського козака. Вона щиро кохала парубка Григорія Бобренка, але його мати була проти цього кохання. Маруся вірно чекала свого Гриця з війни, а він, повернувшись, послухався матері й одружився з іншою. Глибока образа і біль від зради найдорожчої у світі людини породили жадобу помсти в душі дівчини. Вона заварила зілля й отруїла Гриця, хоч у деяких переказах говориться, що хлопець сам випадково випив отруту, яку Маруся приготувала для себе.