Посмотрите на колличество ! ответ на ! написати міркування щодо питання чи можемо ми сказати що іван франко—це легендарна постать в історії україни кто первый правильно ответит того отмечу лучший ответ или поставлю 5 звезд
Остап вже під час навчання в бурсі став проявляти твердість і відважність. Йому не подобалося вчитися і він кілька разів тікав з академії до Запорізької Січі. І лише погрози батька Тараса відправити Остапа в монастир примусили його повернутися до навчання і старанно довчитися. Крім того, Остап був гарним товаришем, терпів усі покарання і ніколи не зраджував своїх. Остап відрізнявся добродушною вдачею, але у нього не було такого гнучкого розуму, як у Андрія.
На відміну від Остапа, молодший брат Андрій «мав почуття трохи жвавіші і якось більш розвинені. Він також кипів спрагою подвигу, але разом з нею душа його була доступна іншим почуттям», в тому числі і коханню. Любов дуже рано закралася у душу героя і коли одного разу Андрій зустрів прекрасну дівчину, одразу ж без пам’яті в неї закохався. Саме кохання у майбутньому зіграло трагічну роль у долі цього справного козака.
У перших боях з ворогом і Остап, і Андрій проявили звою незвичайну козацьку завзятість, вміння і хоробрість. «О! та це буде з часом добрий полковник!» – Говорив Тарас Бульба про Остапа. Не менш радів Тарас і молодшому своєму синові – Андрієві: «І цей добрий – ворог би не взяв його! Вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка!».
Але життя дружніх братів і їх батька змінилося, коли Андрію довелося випадково дізнатися, що в оточеному козаками місті живе його кохана, яку він згадував кілька років, знаходячись у Січі. Заради неї Андрій перейшов на бік ворогу, свою Вітчизну він проміняв на кохання, яке стало для нього миліше Батьківщини, батька, брата і товаришів.
Саме в цьому і проявляється фатальна відмінність між старшим і молодшим братом. Якщо сенс життя Остапа полягав у захисті православної віри і Вітчизни, у служінні козацькій справі, то для Андрія головним у житті стало веління його серця.
На жаль, обох братів чекає майже однакова трагічна доля. Андрій, який під час битви на боці ворога зустрівся з Тарасом, гине від батькової кулі: «Чим би не козак був? І станом високий, і чорнобривий, і рука була міцна в бою! Пропав, пропав безславно, як підла собака!» – такими словами батько прощається зі своїм молодшим сином.
А Остап помирає як справжній герой. Потрапивши у полон до поляків, він пізнає усі муки жорстоких знущань, але зустрічає смерть з мужністю і гідністю.
Отже, рідні брати, які однаково виховувалися, згодом стали кровними ворогами. Але у обох у них була сильна воля і мужність. І Остап, і Андрій були хоробрими людьми і віддали своє життя заради того, що захищали.
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»
Остап вже під час навчання в бурсі став проявляти твердість і відважність. Йому не подобалося вчитися і він кілька разів тікав з академії до Запорізької Січі. І лише погрози батька Тараса відправити Остапа в монастир примусили його повернутися до навчання і старанно довчитися. Крім того, Остап був гарним товаришем, терпів усі покарання і ніколи не зраджував своїх. Остап відрізнявся добродушною вдачею, але у нього не було такого гнучкого розуму, як у Андрія.
На відміну від Остапа, молодший брат Андрій «мав почуття трохи жвавіші і якось більш розвинені. Він також кипів спрагою подвигу, але разом з нею душа його була доступна іншим почуттям», в тому числі і коханню. Любов дуже рано закралася у душу героя і коли одного разу Андрій зустрів прекрасну дівчину, одразу ж без пам’яті в неї закохався. Саме кохання у майбутньому зіграло трагічну роль у долі цього справного козака.
У перших боях з ворогом і Остап, і Андрій проявили звою незвичайну козацьку завзятість, вміння і хоробрість. «О! та це буде з часом добрий полковник!» – Говорив Тарас Бульба про Остапа. Не менш радів Тарас і молодшому своєму синові – Андрієві: «І цей добрий – ворог би не взяв його! Вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка!».
Але життя дружніх братів і їх батька змінилося, коли Андрію довелося випадково дізнатися, що в оточеному козаками місті живе його кохана, яку він згадував кілька років, знаходячись у Січі. Заради неї Андрій перейшов на бік ворогу, свою Вітчизну він проміняв на кохання, яке стало для нього миліше Батьківщини, батька, брата і товаришів.
Саме в цьому і проявляється фатальна відмінність між старшим і молодшим братом. Якщо сенс життя Остапа полягав у захисті православної віри і Вітчизни, у служінні козацькій справі, то для Андрія головним у житті стало веління його серця.
На жаль, обох братів чекає майже однакова трагічна доля. Андрій, який під час битви на боці ворога зустрівся з Тарасом, гине від батькової кулі: «Чим би не козак був? І станом високий, і чорнобривий, і рука була міцна в бою! Пропав, пропав безславно, як підла собака!» – такими словами батько прощається зі своїм молодшим сином.
А Остап помирає як справжній герой. Потрапивши у полон до поляків, він пізнає усі муки жорстоких знущань, але зустрічає смерть з мужністю і гідністю.
Отже, рідні брати, які однаково виховувалися, згодом стали кровними ворогами. Але у обох у них була сильна воля і мужність. І Остап, і Андрій були хоробрими людьми і віддали своє життя заради того, що захищали.
«…Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… Ай, кусочок же! Двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»