. Дід Андрій – старий сивочолий 70-річний чоловік, голова родини. Він доглядав за домом і двором, пасікою, взяв собі за обов’язок навчити Павлуся козацьких умінь – їздити верхи, кидати спис та аркан, їздити верхи, стріляти з лука і рушниці. Часто розповідав козацькі пригоди своєї молодості, а онуки його залюбки слухали. Саме він найпершим передчував прихід татар і саме він скликав людей на тривогу – пожежу, яку й вчинили татари. Він боронив свою родини до останнього, аж доки йому не розчерепила голову татарська шабля.
Степан Судак – батько родини. Доволі ще молодий і ловкий чоловік, дуже кмітливий, відважний, щиросердний. Під час нападу татар на вку потрапив в татарський аркан, хоч до останнього боронив сім’ю. Зумів розкрутити мотузку і визволитись з неволі, ще й ближнім поміг. Пристав до козаків і воював разом з синами проти татар. Не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але повірив в сина і не помилився.
Палажка Судак – дружина Степана, мати Петра, Павла і Ганни. Спражня українська жінка – дбайлива господиня і любляча мати. Під час нападу на вку обороняла свою сім’ю не гірше од чоловіків. Коли побачила, що її дочку Ганнусю беруть в полон, оскаженіла і рубала сокирою на всі боки. Коли ж в неї відняли сокиру, то билася кулаками. Боронила своїх дітей до останнього, аж доки ніж татарина не пробив їй груди.
Петро Судак – старший син родини, молодий вродливий парубок, уже деякий час козакував, тому не був присутній під час нападу на вку. Вперше з’являється у повісті, коли знаходять у степах Павлуся. Він щирий, вірний, розумний, справжній патріот, відважний і сміливий. Разом з братом вони йдуть по слідах татар, згодом знаходять батька. Петро, як і батько, не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але побачив в молодшому братові велику силу духу, тому й відпустив його.
Павлусь Судак – головний герой твору, хлопець-недоліток 15 років. Навчився всім козацьким справам від діда і сам навчив сестру Ганнусю. Дуже любить свою сестру з якою вони завжди разом, часто виручали один одного. Коли Ганнусю й батька забрали в полон, а мати й дід загинули від рук татар, Павлусь зумів вибратись з вки викравши татарського коня. Був поранений дорогою до степу у плече. Потрапивши до козаків і знайшовши брата й батька, утвердився в думці про пошуки сестри і, попри заперечення батька й брата, вирушив в дорогу. Виявив себе як відважний, сміливий, кмітливий, розумний і хитрий парубок, який зумів вивчити татарську мову і обманути Девлет-гірея. Усе заради того, щоб знайти сестру. Його таланти були відзначені Давлет-гіреєм – він пропонував Павлусю з сестрою залишитись в нього. Але хлопець обрав повернення додому, яке й отримав від хана.
Ганнуся Судак – наймолодша з сім’ї Судаків, дівчинка-недоліток 13 років. Навчилась козацьким справам від Павлуся. Завжди заступалась за старшого брата, коли той провинився. Єдина, хто знала, де ховається Павлусь. Під час нападу на вку була взята у полон. Була знайдена Павлусем в Криму. Повністю слухалась настанов брата як вести себе перед ханом. Врешті отримала звільнення завдяки Павлусю. Разом з братом вони повернулись додому.
Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
ответ
ответ разместил: Гость
колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші.
як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо.
саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає…
а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.
. Дід Андрій – старий сивочолий 70-річний чоловік, голова родини. Він доглядав за домом і двором, пасікою, взяв собі за обов’язок навчити Павлуся козацьких умінь – їздити верхи, кидати спис та аркан, їздити верхи, стріляти з лука і рушниці. Часто розповідав козацькі пригоди своєї молодості, а онуки його залюбки слухали. Саме він найпершим передчував прихід татар і саме він скликав людей на тривогу – пожежу, яку й вчинили татари. Він боронив свою родини до останнього, аж доки йому не розчерепила голову татарська шабля.
Степан Судак – батько родини. Доволі ще молодий і ловкий чоловік, дуже кмітливий, відважний, щиросердний. Під час нападу татар на вку потрапив в татарський аркан, хоч до останнього боронив сім’ю. Зумів розкрутити мотузку і визволитись з неволі, ще й ближнім поміг. Пристав до козаків і воював разом з синами проти татар. Не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але повірив в сина і не помилився.
Палажка Судак – дружина Степана, мати Петра, Павла і Ганни. Спражня українська жінка – дбайлива господиня і любляча мати. Під час нападу на вку обороняла свою сім’ю не гірше од чоловіків. Коли побачила, що її дочку Ганнусю беруть в полон, оскаженіла і рубала сокирою на всі боки. Коли ж в неї відняли сокиру, то билася кулаками. Боронила своїх дітей до останнього, аж доки ніж татарина не пробив їй груди.
Петро Судак – старший син родини, молодий вродливий парубок, уже деякий час козакував, тому не був присутній під час нападу на вку. Вперше з’являється у повісті, коли знаходять у степах Павлуся. Він щирий, вірний, розумний, справжній патріот, відважний і сміливий. Разом з братом вони йдуть по слідах татар, згодом знаходять батька. Петро, як і батько, не хотів відпускати Павлуся на пошуки сестри, але побачив в молодшому братові велику силу духу, тому й відпустив його.
Павлусь Судак – головний герой твору, хлопець-недоліток 15 років. Навчився всім козацьким справам від діда і сам навчив сестру Ганнусю. Дуже любить свою сестру з якою вони завжди разом, часто виручали один одного. Коли Ганнусю й батька забрали в полон, а мати й дід загинули від рук татар, Павлусь зумів вибратись з вки викравши татарського коня. Був поранений дорогою до степу у плече. Потрапивши до козаків і знайшовши брата й батька, утвердився в думці про пошуки сестри і, попри заперечення батька й брата, вирушив в дорогу. Виявив себе як відважний, сміливий, кмітливий, розумний і хитрий парубок, який зумів вивчити татарську мову і обманути Девлет-гірея. Усе заради того, щоб знайти сестру. Його таланти були відзначені Давлет-гіреєм – він пропонував Павлусю з сестрою залишитись в нього. Але хлопець обрав повернення додому, яке й отримав від хана.
Ганнуся Судак – наймолодша з сім’ї Судаків, дівчинка-недоліток 13 років. Навчилась козацьким справам від Павлуся. Завжди заступалась за старшого брата, коли той провинився. Єдина, хто знала, де ховається Павлусь. Під час нападу на вку була взята у полон. Була знайдена Павлусем в Криму. Повністю слухалась настанов брата як вести себе перед ханом. Врешті отримала звільнення завдяки Павлусю. Разом з братом вони повернулись додому.
Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
ответ
ответ разместил: Гость
колись перед людиною постала проблема. як вимірювати цінності матеріального світу? як оцінити працю та вартість вкладу людини у загальний добробут? тоді людина винайшла гроші.
як і більшість людських винаходів, гроші – це велике добро та велике зло водночас. спершу розглянемо їхні позитивні риси. за грошей людина може забезпечити себе житлом, їжею, одягом та іншими необхідними речами. їй не потрібно все робити самій. так, програміст виконує свою роботу, яка йому до душі, а одяг та їжу купує в кравця та повара.
коли людина має багато грошей, в неї так само багато можливостей: подорожувати, навчатися в кращих університетах, покращити свою зовнішність за пластичної операції тощо.
саме тому, що гроші забезпечують численні потреби, багато людей вирішують, що для життя потрібні лише гроші. і вони присвячують своє життя матеріальним цінностям. гроші поступово затьмарюють їхній розум. потрібно заробити більше, працювати без відпочинку… а ось є нагода «обдерти» ближнього! треба скористатися цією нагодою, адже вона вигідна!
людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров’ям, щастям, волею заради грошей. а родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з оточуючими людьми – все це відсувається на задній план. або ж взагалі відкидається. спитаєш: навіщо? відповість: так гроші потрібні! оце хочу купити, оце та оце. адже у всіх воно є! або навпаки, цього ще ні в кого немає…
а тепер спитайте того, хто втратив через гроші здоров’я або сидить у в’язниці, чи варті були гроші їхніх втрат. він скаже: ні, але тоді я про це не подумав…
люди забувають, що гроші є благом, коли вони служать людині, а не навпаки. гроші мають бути для людини, а не людина для грошей! людині даний не один лише матеріальний світ. є також світ духовних цінностей. світ доброти, віри, моральних принципів, кохання та поваги до інших. і я вважаю, що ці два світи рівноцінні. неможливо в суспільстві прожити без грошей. але зосередитися на самих грошах - це все одно, що відрубати собі одну руку або вкоротити життя наполовину.