Українська пісня - душа народу, яка знайшла своє вираження та відображення в пісні. Переживання, будь-які враження, релігійні вірування та погляди висловлювались в різних пісенних жанрах. Пісенна творчість українського народу збагачена різноманітними формами яскравих епітетів. Красою та силою українських народних пісень захоплювались українські письменники, а також багато зарубіжних митців. Найбільшого відображення в піснях знайшло духовне життя народу. Будь-які важливі життєві події оспівувались піснею. Тим самим створюючи відповідний настрій, що передавав сум чи радість події. Багата, талановита українська душа надихала на створення різножанрових пісень. Натхнення для створення мелодій народ черпав звідусіль. В залежності від часу та рівня розвитку, залежали символи, традиції та обряди які оспівувались.
Своїм походженням пісня походить з сивої давнини, в часи, коли наші предки були язичниками, вірували у вищі сили природи, відповідно, в більшості пісень вони замовляли, спонукали та дякували силам дощу, сонця за поміч в збиранні родючого врожаю тощо. Взагалі, за до пісенності народу, а особливо українського, можна легко вивчати та аналізувати історію та біографію народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників. Релігійні свята, після прийняття християнства, набули не лише широкої популярності, а й усі пов’язані з цими святами традиції та обряди неймовірно поважились людьми. Любов до свят, української пісні душі народу, та відповідних ритуалів передавалась від покоління до покоління. З малечку діточок привчали до пісенності, а також до шанування батька і матері, всіх ближніх, рідної землі тощо.
Дорогоцінним надбанням поетичного та музичного генія українців є українська пісня як душа народу, яка стала найдорожчим та невичерпним народним скарбом. Розділяли пісні навіть за порами року. Дуже часто літні обрядові пісні такі як купальські, русальні, супроводжувались танцями, ворожіннями та багатьма іншими дійствами. В різноманітних колядках та щедрівках возвеличували господарів хати та всю їхню родину, де всі мешканці змальовувались гарними, щасливими, багатими людьми. Сюжетність таких пісень лунала з метою замовляння та привертання всіх благ, добра родині, тому що співались ці пісні завжди від чистого серця. Аналізуючи різноманітні родинно-побутові та обрядові пісні, дуже легко гається світоглядна філософія наших предків. Ми бачимо як глибоко український народ відчував та шанував всю красу та радість життя. Всі пісні криють в собі величезну силу почуттів, переживань, які і були невичерпним джерелом натхнення на створення неповторного мистецтва, яке й досі шанобливо передається від одного покоління до іншого.
Осінь. Ліс. Листя шурхотить під моїми ногами. Я йду, прижинячи крок, залишаю позаду міський шум, гомінливий натовп, знервованих перехожих, щоденні проблеми, буденну суєту. Поступово кроки сповільнюються, починаю помічати все, що навколо: синь неба через верховіття, задумані осінні дерева, прозорий спокій дня. І світ не видається вже мені недосконалим, я віднаходжу рівногвагу, спокій, у моїй душі оселяється гармонія. Її дарують мені осінь, ліс, дерева, вітер. Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному: Вчись у природи творчого спокою В дні вересневі. Мудро на землі. Як від озер порослих осокою, Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті: Бо я дивлюсь і бачу: все навіки На цій осінній лагідній землі, І твій слідок малий такий великий, Що я тобі й сказти б не зумів Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії: Поете! Живемо в пустині Серед каміння та людей, І тільки мак небесно-синій – Єдина втіха для людей. Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»: Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? — Кохана спить, кохана спить, Піди збуди, цілуй їй очі, Кохана спить... Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.
Українська пісня - душа народу, яка знайшла своє вираження та відображення в пісні. Переживання, будь-які враження, релігійні вірування та погляди висловлювались в різних пісенних жанрах. Пісенна творчість українського народу збагачена різноманітними формами яскравих епітетів. Красою та силою українських народних пісень захоплювались українські письменники, а також багато зарубіжних митців. Найбільшого відображення в піснях знайшло духовне життя народу. Будь-які важливі життєві події оспівувались піснею. Тим самим створюючи відповідний настрій, що передавав сум чи радість події. Багата, талановита українська душа надихала на створення різножанрових пісень. Натхнення для створення мелодій народ черпав звідусіль. В залежності від часу та рівня розвитку, залежали символи, традиції та обряди які оспівувались.
Своїм походженням пісня походить з сивої давнини, в часи, коли наші предки були язичниками, вірували у вищі сили природи, відповідно, в більшості пісень вони замовляли, спонукали та дякували силам дощу, сонця за поміч в збиранні родючого врожаю тощо. Взагалі, за до пісенності народу, а особливо українського, можна легко вивчати та аналізувати історію та біографію народу. Завдяки пісням ми бачимо, як щиро та глибоко український народ відчував біль та сум за свою країну, і разом з нею оплакував загиблих козаків, які до останнього подиху героїчно захищали рідну землю. З таким же сильним почуттям щастя раділи люди за визволення своїх земель, славили своїх героїв-рятівників. Релігійні свята, після прийняття християнства, набули не лише широкої популярності, а й усі пов’язані з цими святами традиції та обряди неймовірно поважились людьми. Любов до свят, української пісні душі народу, та відповідних ритуалів передавалась від покоління до покоління. З малечку діточок привчали до пісенності, а також до шанування батька і матері, всіх ближніх, рідної землі тощо.
Дорогоцінним надбанням поетичного та музичного генія українців є українська пісня як душа народу, яка стала найдорожчим та невичерпним народним скарбом. Розділяли пісні навіть за порами року. Дуже часто літні обрядові пісні такі як купальські, русальні, супроводжувались танцями, ворожіннями та багатьма іншими дійствами. В різноманітних колядках та щедрівках возвеличували господарів хати та всю їхню родину, де всі мешканці змальовувались гарними, щасливими, багатими людьми. Сюжетність таких пісень лунала з метою замовляння та привертання всіх благ, добра родині, тому що співались ці пісні завжди від чистого серця. Аналізуючи різноманітні родинно-побутові та обрядові пісні, дуже легко гається світоглядна філософія наших предків. Ми бачимо як глибоко український народ відчував та шанував всю красу та радість життя. Всі пісні криють в собі величезну силу почуттів, переживань, які і були невичерпним джерелом натхнення на створення неповторного мистецтва, яке й досі шанобливо передається від одного покоління до іншого.
Дуже часто в нашому житті трапляються моменти, коли нам доводиться шукати душевну гармонію, рівновагу, спокій в повсякденному житті. Вони необхідні людині для того, щоб жити і творити. Євген Плужник у поезі «Вчись у природи творчого спокою» радить кожному:
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі.
Як від озер порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.
І справді «мудро на землі», а тому саме у природи треба вчитися віднаходити душевну гармонію, бо вона мудра, вічна,і ми її частина, а тому не маємо права розчинитися в її суєті:
Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий такий великий,
Що я тобі й сказти б не зумів
Саме тому Максим Рильський ще у своїх першій збірочці «на білих островах» мріє втекти на хмари, у безодню неба, до краси духовного життя «на білі острови». Бо саме там, а не серед людської метушні можна віднайти рівновагу, натхнення, гармонії:
Поете! Живемо в пустині
Серед каміння та людей,
І тільки мак небесно-синій –
Єдина втіха для людей.
Краса природи, краса людини, краса почуттів – вони нероздільні. Кохання. Скільки сердець, відчувши його, захотіли співати, творити, скільки закоханих людей нарешті зрозуміли красу життя і своє призначення на землі. Іноді навіть погляд, жест, слово коханної людини здатні змусити нас бачити красу світу у всій її гармонійності, як побачив її ліричний герой поезії Павла Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить»:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі,
Кохана спить...
Я дивлюся в осіннє небо, далеке і синє, і розумію, що світ наш таки досконалий і мудрий, прекрасний і неповторний. Головне – вміти бачити, розуміти, відчувати, шукати гармонію і душевного спокою у поезії, у людях, у природі, у людських почуттях.