Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.
Объяснение:
Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Подробнее - на -
Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.