Драма-феєрія “Лісова пісня” - це надзвичайний твір, справжній шедевр української та світової літератури видатної української поетеси. Цей твір можна назвати винятковим, бо в ньому ігається багатство думки, поетичність образів і гармонійна єдність реальності і фантазії. Написана у 1911 році, “ Лісова пісня ” й досі зберігає актуальність. В феєрії Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання. Наприклад, це гармонія людини та природи. Цю саме гармонію Леся Українка відобразила за до Лісовика та дядька Лева. “ Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. ”. І протягом драми люди та лісові жителі жили у гарних стосунках. Все змінилося, коли мати Лукаша дала дозвіл на рубку старовинного дуба. Лісові персонажі почали псувати життя люду. “ Найкращі коні на смерть заїздив… ще й відьму, гарненько попросив, щоб їм корови геть-чисто попсувала. ” В кінці ще й хату їм спалили. Ми можемо зробити висновок, що нам потрібно не лише використовувати ресурси природи, а допомагати їй та не псувати. Садити нові дерева, зменшити викиди вуглекислого газу, зменшити створення пластику та збільшити його переробку. Саме такими діями ми зможемо жити в гармонії із природою.
Існує ще одна тема , яка зберігає актуальність. Це кохання і зрада. На початку драми Лукаш закохався у Мавку і вона відповіла йому взаємністю. Але з’явилася ще одна дівчина. Її звали Килина. Лукаш закохався тепер у цю дівчину. Він зрадив Мавку, коли сказав матері, що одружується із Килиною.” Готуйте, мамо, хліб для старостів, — Я взавтра засилаюсь до Килини!”. Але цей союз не мав майбутнього. Потім мати Лукаша називала Килину відьмою, сам Лукаш не був щасливий. Зробивши висновок, ми розуміємо, що неможливо побудувати щастя на чужому горі.
Актуальність цієї драми буде ще довго продовжуватися, бо проблеми, які затронула Леся Українка, будуть далі існувати.
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.
Драма-феєрія “Лісова пісня” - це надзвичайний твір, справжній шедевр української та світової літератури видатної української поетеси. Цей твір можна назвати винятковим, бо в ньому ігається багатство думки, поетичність образів і гармонійна єдність реальності і фантазії. Написана у 1911 році, “ Лісова пісня ” й досі зберігає актуальність. В феєрії Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання. Наприклад, це гармонія людини та природи. Цю саме гармонію Леся Українка відобразила за до Лісовика та дядька Лева. “ Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати. Тоді ж і я на бороду заклявся, що дядько Лев і вся його рідня повік безпечні будуть в сьому лісі. ”. І протягом драми люди та лісові жителі жили у гарних стосунках. Все змінилося, коли мати Лукаша дала дозвіл на рубку старовинного дуба. Лісові персонажі почали псувати життя люду. “ Найкращі коні на смерть заїздив… ще й відьму, гарненько попросив, щоб їм корови геть-чисто попсувала. ” В кінці ще й хату їм спалили. Ми можемо зробити висновок, що нам потрібно не лише використовувати ресурси природи, а допомагати їй та не псувати. Садити нові дерева, зменшити викиди вуглекислого газу, зменшити створення пластику та збільшити його переробку. Саме такими діями ми зможемо жити в гармонії із природою.
Існує ще одна тема , яка зберігає актуальність. Це кохання і зрада. На початку драми Лукаш закохався у Мавку і вона відповіла йому взаємністю. Але з’явилася ще одна дівчина. Її звали Килина. Лукаш закохався тепер у цю дівчину. Він зрадив Мавку, коли сказав матері, що одружується із Килиною.” Готуйте, мамо, хліб для старостів, — Я взавтра засилаюсь до Килини!”. Але цей союз не мав майбутнього. Потім мати Лукаша називала Килину відьмою, сам Лукаш не був щасливий. Зробивши висновок, ми розуміємо, що неможливо побудувати щастя на чужому горі.
Актуальність цієї драми буде ще довго продовжуватися, бо проблеми, які затронула Леся Українка, будуть далі існувати.
Объяснение:
Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.
З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.
Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну.
Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:
Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині.
А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:
Думи мої, думи мої
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.