основні персонажі: іван палійчук, марічка гутенюк, палагна, мольфар юра;
міфічні істоти: щезник, чугайстир, нявка.
іван палійчук. іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. але так само була чудна. дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить»(іван у дитинстві). коли іван підріс, він став гарним парубком: «тепер іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (марічку), він не може її забути протягом усього життя.
марічка гутенюк – кохана івана. марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина, вона щиро віддана лише коханій людині – івану. марічка мрійлива, вона дуже любить співати: «марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з’явились – не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист марічки до складання пісень).
палагна – дружина івана. на відміну від ніжної, вразливої та романтичної марічки, палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка. «його палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». «на добрім хазяйстві палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась». між іваном та палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. проте палагна теж потребує любові, яку вона знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника юри.
юра – сусід івана, коханець палагни, мольфар (чарівник). «він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. у своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». образ юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. через пристрасну закоханість у палагну вдається до чар, які підточують здоров’я івана.
крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.
щезник – злий дух: «на камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».
чугайстир – добрий лісовий дух: «він був без одежі. м’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. він був смертю для них: зловить і роздере».
нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі, ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки. «він бачив перед собою марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не марічка, а нявка. йшов поруч із нею й боявся пустити марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч івана із нявкою під виглядом марічки).
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
основні персонажі: іван палійчук, марічка гутенюк, палагна, мольфар юра;
міфічні істоти: щезник, чугайстир, нявка.
іван палійчук. іван дуже любив природу, завжди відчував глибокий духовний зв’язок із нею, з малих років був дуже вразливою дитиною з чутливою душею: «туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить їй штани. але так само була чудна. дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить»(іван у дитинстві). коли іван підріс, він став гарним парубком: «тепер іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню». іван дуже відданий у коханні, покохавши один раз (марічку), він не може її забути протягом усього життя.
марічка гутенюк – кохана івана. марічка у творі показана як дуже добра, ніжна, палка дівчина, вона щиро віддана лише коханій людині – івану. марічка мрійлива, вона дуже любить співати: «марічка обзивалась на гру флояри (сопілки), як самичка до дикого голуба, – співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з’явились – не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще в колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях…» (про хист марічки до складання пісень).
палагна – дружина івана. на відміну від ніжної, вразливої та романтичної марічки, палагна постає як доволі вульгарна, приземлена, меркантильна жінка. «його палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю». «на добрім хазяйстві палагна набралась тіла, стала повна й червона, курила люльку, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалась». між іваном та палагною немає кохання, лише тверезий розрахунок, це шлюб, продиктований суто господарськими потребами. проте палагна теж потребує любові, яку вона знаходить в обличчі сусіда, могутнього чарівника юри.
юра – сусід івана, коханець палагни, мольфар (чарівник). «він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. у своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржинки (худоби) й людини, його боялись, але потребували всі». образ юри набуває гіпертрофованих фантастичних рис: він своїми чарами керує хмарами, впливає на життя та здоров’я людей. через пристрасну закоханість у палагну вдається до чар, які підточують здоров’я івана.
крім людей, у творі також діють міфічні, казкові істоти (запозичені з язичницького фольклору карпатських гуцулів): щезник, нявка, чугайстир.
щезник – злий дух: «на камені, верхи, сидів щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру».
чугайстир – добрий лісовий дух: «він був без одежі. м’яке темне волосся покривало все його тіло, оточувало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді й звисало на грудях… се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. він був смертю для них: зловить і роздере».
нявка – міфічна лісова дівчина, у котрої в спині діра, через яку видно всі нутрощі, ці істоти начебто з’являлися у вигляді людей і заманювали своїх жертв у різні пастки. «він бачив перед собою марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не марічка, а нявка. йшов поруч із нею й боявся пустити марічку вперед, щоб не побачить криваву діру ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває» (про зустріч івана із нявкою під виглядом марічки).
Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.
Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.
Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.
Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.
Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.
Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».
Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.
Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.
Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.
http://ukrtvory.ru/pisnya-nad-pisnyami-sholom-alejxema-lirichnij-i-simvolichnij-roman-pro-koxannya.h...