Павло Тичина — видатний український поет, відомий перш за все як ніжний лірик. Його пейзажні за риси, інтимна поезія, філософське сприйняття світу не можуть не захоплювати, не зачаровувати.
Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів.
Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи.
У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент.
Почали тумани йти. —
Я сказав: не любиш ти!
Стала. Глянула. Промовила.
От і осінь вже прийшла.
Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги:
Зажуривсь під снігом гай. —
Я сказав їй: що ж... прощай!
Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно.
Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі":
Випливають хмари —
Сум росте, мов колос:
Хмари хмарять хвилі —
Сумно, сам я, світлий сон...
Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання гаємо й у творі "З кохання плакав я...": З кохання плакав я, ридав. (Над бором хмари муром!) Той плач між нею, мною став — (Мармуровим муром...) Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя.
Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних.
Так, читаючи збірку "Сонячні кларнети", де сконцентровані, здається, усі почуття й переживання автора, ми ніби й самі переносимося в його поетичний світ, наповнений барвами та музикою. Чому, знайомлячись із поетичним доробком Павла Тичини, ми ніби на дотик відчуваємо картини, змальовані у віршах поета? Чому ніби чуємо ніжні прекрасні мелодії, що лунають у рядках поезій? Тому, що настільки натхненне зображення почуттів через символи важко знайти ще в когось із поетів.
Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи.
У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент.
Почали тумани йти. —
Я сказав: не любиш ти!
Стала. Глянула. Промовила.
От і осінь вже прийшла.
Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги:
Зажуривсь під снігом гай. —
Я сказав їй: що ж... прощай!
Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно.
Якщо уважно вивчити доробок Павла Тичини, то можна помітити, що саме символізує те чи інше природне явище. Так, змалювання хмар у поезіях майстра слова означає, що йдеться про сумний, тужливий настрій. Це можна побачити у вірші "Я стою на кручі":
Випливають хмари —
Сум росте, мов колос:
Хмари хмарять хвилі —
Сумно, сам я, світлий сон...
Тенденцію до надання образу хмар символічного значення страждання гаємо й у творі "З кохання плакав я...":
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром...)
Так само можна відмітити й інші постійні символи поезії Павла Тичини: весна — кохання, сонце — радість, любов до життя, вітер — доленосні зміни тощо. Кожен із цих образів змушує читача шукати підтекст у віршах і знаходити його у свіжих авторських співставленнях і порівняннях, дозволяє глибше зрозуміти думки та переживання ліричного героя.
Недарма твори митців-символістів є одними з найцікавіших в історії світової літератури. Треба мати неабиякий талант і фантазію, щоб зуміти описати всі внутрішні поривання людини через систему символів, нових та оригінальних.