Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря» простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!
Як свідчать історичні дані, наймитство й бурлацтво поширені були вже в XVI-XVII ст. Особливої ж масовості набрали в другій половині XIX ст.- початку XX ст., коли на Україні став бурхливо розвиватися капіталізм. Члени вбогих родин наймитували у селах та містах, ходили в південні степи на строкову службу у весняний та літній час. Хазяї прагнули, щоб наймити виконали якомога більше роботи, а платити їм якомога менше, прохарчувати дешево. Працювати доводилося від світання до смеркання; у неділю та свята потрібно було годувати худобу в стайнях та хлівах або випасати в степу, а також доїти корів та овець.
Доля зарібних людей була трагічна. Відірвавшись від батьків, вони, як правило, н^ могли одружитися, мати сім’ю через бідність. На свій заробок не мали можливості ні придбати власного житла, ні вдягтись пристойно, ні прохарчуватися по-людському, коли можна було б відпочити. З одних наймів мусили йти в інші.
Бурлаки й наймити в тогочасному -суспільстві були найбільш пригніченими, зневаженими, упослідженими - людьми. Особливо нестерпним було становище жінок і дівчат, самою природою призначених стати матерями, турбуватися, про родину. Важка праця, постійне недоїдання, самотність, духовна пригніченість призводили до хвороб та ранньої смерті. Свої болі й жалі заробітчани виливали в численних піснях,- сумних і зворушливих.
Як свідчать історичні дані, наймитство й бурлацтво поширені були вже в XVI-XVII ст. Особливої ж масовості набрали в другій половині XIX ст.- початку XX ст., коли на Україні став бурхливо розвиватися капіталізм. Члени вбогих родин наймитували у селах та містах, ходили в південні степи на строкову службу у весняний та літній час. Хазяї прагнули, щоб наймити виконали якомога більше роботи, а платити їм якомога менше, прохарчувати дешево. Працювати доводилося від світання до смеркання; у неділю та свята потрібно було годувати худобу в стайнях та хлівах або випасати в степу, а також доїти корів та овець.
Доля зарібних людей була трагічна. Відірвавшись від батьків, вони, як правило, н^ могли одружитися, мати сім’ю через бідність. На свій заробок не мали можливості ні придбати власного житла, ні вдягтись пристойно, ні прохарчуватися по-людському, коли можна було б відпочити. З одних наймів мусили йти в інші.
Бурлаки й наймити в тогочасному -суспільстві були найбільш пригніченими, зневаженими, упослідженими - людьми. Особливо нестерпним було становище жінок і дівчат, самою природою призначених стати матерями, турбуватися, про родину. Важка праця, постійне недоїдання, самотність, духовна пригніченість призводили до хвороб та ранньої смерті. Свої болі й жалі заробітчани виливали в численних піснях,- сумних і зворушливих.