"Дорог тысячи - правда одна" - тихо повторил Эдиан, сидя у камина в роскошном кресле и потягивая любимое вино десятилетней выдержки. Его губы скривились в ухмылке, и через мгновенье в комнате раздался голос. Да, у этого мужчины попросту невероятный голос. Такой глубокий, низкий, бархатный, вызывающий мурашки, сводящий с ума.
- Дорог десятки, сотни, тысячи, миллионы, да сколько угодно. По некоторым ты будешь идти сотнями мыслей, по некотрым - двумя-тремя. В одних запутешься, в других сломаешься, а какие-то поглотят тебя и ты умрёшь, так и не добравшись до точки назначения. - Эдиан поднялся и стал лицом к камину. Взгляд его был устремлён на огоньки, скачущих в причудливом танце. Так, в тишине, нарушаемой только треском дров, он стоял около четверти часа.
- Господин... - и тишина была нарушена, разбита в дребезги, и осколки этой хрукой женщины с глухим грохотом упали на пол. Слуга, робкий и тощий юноша с большими карими глазами, смуглой кожей и обрамляющими лицо тёмными волосами, по имени Саммэ окликнул своего господина в надежде наконец получить ответ на терзавший его вопрос. Что же значит, это "Дорог тысячи - правда одна".
- Это прекрасный звук кричащих детей и женщин, бьющихся в агонии, ломающихся костей, звук рушащихся под жаром пламени домов, треск сломанных надежд. Как часто мне приходилось его раньше слышать. Я сжигал деревни и города, лишь бы насладиться этими криками. - он повернулся лицом к слуге. - Для тех же, чьи дома были сожжены по моему жалению - демон в человеческой плоти, дьявол, что пришел на Землю дабы покарать грешников. И это правда.
Но всё же, даже зная об этих злодеяниях, коим нет счёта, ты думаешь обо мне лишь как о о божестве, подавшем руку в миг нужды и безнадёги. Ты отдал свою жизнь мне. И это тоже правда. И какую же правду ты выберешь? Кто я, ангел или же демон? - спросил он и снова ухмыльнулся, заглядывая в глаза слуге, желая прочитать всего его.
- Ангел. - ответил Саммэ, склонив голову, не выдерживая взгляда холодных серых глаз своего господина, в которых отчётливо читалось безумие.
- Как видишь, у тебя своя правда. Она одна. У них - своя и она тоже одна. Можно по-разному мыслить, идти разными дорогами, они приведут к разной правде, но она всё равно будет одна.
И все пути приведут к одному: у каждого своя правда и по сему - одна. Да, правда одна, но она не едина.
1931 рік Народився в селі Шилівка, Полтавська область в селянській родині
1937 рік Заарештували батька Григора (заслали на Сибір), мати виходить заміж за іншого.
1937 рік Малого Григора взяв до себе дядько Филимон Васильович Тютюнник. Він та його дружина були вчителями.
1938 рік Дядя і тітка віддають Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Але згодом клас розформували і його перевели в російський клас.
1946 рік Після закінчення 5 класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до тітки в Шилівку. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії.
1950-1951 роки Знову живе у дяді і тітки, працюючи тепер уже в гаражі при шахтобуді Краснолуцької автотранспортної контори.
1951 рік Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом у Владивостоці. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.
1957 році Навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Григору приходить папірець, який сповіщав, що його батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно.
1961 році Григор пише перші новелли «В сумерки» (російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» ) і «Крестьянка»
1962 рік Після закінчення Харківського університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.
1963 рік Переїзджає до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання:
1966 рік Публікація першої книжки «Завязь», що принесла йому популярність
1968 рік Отримав премію за оповідання «Деревій»
1970-і роки Багато пише. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги».
1980 Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
6 березня 1980 Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (через чиновницький диктат в літературі). Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві
- Дорог десятки, сотни, тысячи, миллионы, да сколько угодно. По некоторым ты будешь идти сотнями мыслей, по некотрым - двумя-тремя. В одних запутешься, в других сломаешься, а какие-то поглотят тебя и ты умрёшь, так и не добравшись до точки назначения. - Эдиан поднялся и стал лицом к камину. Взгляд его был устремлён на огоньки, скачущих в причудливом танце. Так, в тишине, нарушаемой только треском дров, он стоял около четверти часа.
- Господин... - и тишина была нарушена, разбита в дребезги, и осколки этой хрукой женщины с глухим грохотом упали на пол. Слуга, робкий и тощий юноша с большими карими глазами, смуглой кожей и обрамляющими лицо тёмными волосами, по имени Саммэ окликнул своего господина в надежде наконец получить ответ на терзавший его вопрос. Что же значит, это "Дорог тысячи - правда одна".
- Это прекрасный звук кричащих детей и женщин, бьющихся в агонии, ломающихся костей, звук рушащихся под жаром пламени домов, треск сломанных надежд. Как часто мне приходилось его раньше слышать. Я сжигал деревни и города, лишь бы насладиться этими криками. - он повернулся лицом к слуге. - Для тех же, чьи дома были сожжены по моему жалению - демон в человеческой плоти, дьявол, что пришел на Землю дабы покарать грешников. И это правда.
Но всё же, даже зная об этих злодеяниях, коим нет счёта, ты думаешь обо мне лишь как о о божестве, подавшем руку в миг нужды и безнадёги. Ты отдал свою жизнь мне. И это тоже правда. И какую же правду ты выберешь? Кто я, ангел или же демон? - спросил он и снова ухмыльнулся, заглядывая в глаза слуге, желая прочитать всего его.
- Ангел. - ответил Саммэ, склонив голову, не выдерживая взгляда холодных серых глаз своего господина, в которых отчётливо читалось безумие.
- Как видишь, у тебя своя правда. Она одна. У них - своя и она тоже одна. Можно по-разному мыслить, идти разными дорогами, они приведут к разной правде, но она всё равно будет одна.
И все пути приведут к одному: у каждого своя правда и по сему - одна.
Да, правда одна, но она не едина.
1937 рік Заарештували батька Григора (заслали на Сибір), мати виходить заміж за іншого.
1937 рік Малого Григора взяв до себе дядько Филимон Васильович Тютюнник. Він та його дружина були вчителями.
1938 рік Дядя і тітка віддають Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Але згодом клас розформували і його перевели в російський клас.
1946 рік Після закінчення 5 класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до тітки в Шилівку. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії.
1950-1951 роки Знову живе у дяді і тітки, працюючи тепер уже в гаражі при шахтобуді Краснолуцької автотранспортної контори.
1951 рік Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом у Владивостоці. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.
1957 році Навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Григору приходить папірець, який сповіщав, що його батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно.
1961 році Григор пише перші новелли «В сумерки» (російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» ) і «Крестьянка»
1962 рік Після закінчення Харківського університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.
1963 рік Переїзджає до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання:
1966 рік Публікація першої книжки «Завязь», що принесла йому популярність
1968 рік Отримав премію за оповідання «Деревій»
1970-і роки Багато пише. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги».
1980 Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
6 березня 1980 Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (через чиновницький диктат в літературі). Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві