Юра йшов старим дубовим лісом, вдихав свіже повітря і радів, що рано встав і сам йде на риболовлю.
Тільки закинув вудку, як почув стукіт ззаду. Він так і знав, що приплететься Тося, як збиралася. Настрій у нього зіпсувався. Звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. Поверталися з річки вдвох. Юрко почав розповідати, як вони з батьком зловили величезного сома. Тося захоплено слухала, а хлопець натхненно писав далі.
Раптом діти побачили, як серед кущів йде дика качка з каченята ми. Юрко побіг ловити пташенят. Качка-мама кричала з відчаю, намагаючись захистити своїх дітей. Тося теж просила Юрка випустити каченят - вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приборкати.
Вдома Юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані і нічого не хотіли. Хлопець вирішив, що каченята його бояться, і поїхав гуляти з хлопцями. Тося теж хотіла піти бо любила розповіді Юрка - їй здавався чарівним той світ знань, який відкривався перед нею.
Юра ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько.
Тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. Дівчинка зібрала їх у пазуху і побігла до річки. Пустила на воду, а пташенята не могли вже Не з'являлася і мама-качка. Юра привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. Здогадався, що це Тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. Там грізно закричав на Тосю, а хлопці, зрозумівши, в чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували і підтримували каченят, щоб попливли.
Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. А скоріше, вони з ним.
Перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку з живими каченятами. Але не побачив. І Тося не підійшла попрощатися.
У нашому великому та неосяжному світі існує дуже багато цінностей, при чому усі вони різні для кожної людини. Одні понад усе в своєму житті цінують гроші, прагнуть до збагачення та матеріального достатку. Інших турбує моральні надбання і духовність. Хтось повністю віддає себе обраній справі, вчиться, читає різноманітну літературу, а хтось найбільш усього цінує свій час. К слову сказати, що час – це одна з найбільших цінностей у житті людини, і його марна трата приводить до неприємних наслідків. Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча». Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений. Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів: «Працювать! Працювать безумовно! Кожній хвилі нема вороття! Ні! Я зовсім іще не заповнив Золотої анкети життя». Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча». У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.
Тільки закинув вудку, як почув стукіт ззаду. Він так і знав, що приплететься Тося, як збиралася. Настрій у нього зіпсувався. Звинуватив дівчину, що саме через неї не ловиться. Поверталися з річки вдвох. Юрко почав розповідати, як вони з батьком зловили величезного сома. Тося захоплено слухала, а хлопець натхненно писав далі.
Раптом діти побачили, як серед кущів йде дика качка з каченята ми. Юрко побіг ловити пташенят. Качка-мама кричала з відчаю, намагаючись захистити своїх дітей. Тося теж просила Юрка випустити каченят - вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приборкати.
Вдома Юрко випустив каченят, намагався їх напоїти, нагодувати, але ті були налякані і нічого не хотіли. Хлопець вирішив, що каченята його бояться, і поїхав гуляти з хлопцями. Тося теж хотіла піти бо любила розповіді Юрка - їй здавався чарівним той світ знань, який відкривався перед нею.
Юра ж не любив, що за ним нав'язливою тінню волочиться якесь дівчисько.
Тося пішла подивитися на каченят, а ті ледве дихали. Дівчинка зібрала їх у пазуху і побігла до річки. Пустила на воду, а пташенята не могли вже Не з'являлася і мама-качка. Юра привів хлопців показати диких каченят, але побачив порожній ящик. Здогадався, що це Тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. Там грізно закричав на Тосю, а хлопці, зрозумівши, в чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували і підтримували каченят, щоб попливли.
Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. А скоріше, вони з ним.
Перед від'їздом бігав на річку, сподіваючись побачити качку з живими каченятами. Але не побачив. І Тося не підійшла попрощатися.
Хлопчик відчув пекучий сором...
Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений.
Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.