Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана. Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих. Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина. Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.
Живя среди казаков, Иван Подкова выдавал себя за брата молдавского господаря Иоана III Водэ Храброго, возглавлявшего национально-освободительное движение и убитого турками. Есть версия, что он происходил из секейского рода Баториев, бежал к казакам от семейных интриг. Когда слухи об этом дошли до молдаван, недовольных своим воеводой Петром VI Хромым, они снарядили в 1577 году посольство к Ивану Подкове и просили его занять престол.
При содействии отряда казацкого гетмана Якова Шаха из 600 казаков, и своего отряда, в который входили и молдаване, Подкова вторгся в Молдавию и низвергнул с престола Петра Хромого. Ивана Подкову поддержали народные массы. В конце ноября 1577 он занял столицу Молдавии Яссы и провозгласил себя господарём.
Удержаться в Молдавии Подкове удалось, однако, не более двух месяцев. Воевода Пётр, собрав свежее войско, двинулся к Яссам, чтобы возвратить потерянный престол, но был вторично разбит Подковой. Тогда Стефан Баторий, король польский, написал своему брату, трансильванскому воеводе Христофору, чтобы тот оказал Петру Хромому.
В начале 1578 года Иван Подкова, видя, что ему не удержаться на престоле, решил оставить Молдавию и хотел пробраться к запорожским казакам; но брацлавскому воеводе удалось уговорить Подкову отправиться в Варшаву, чтобы оправдаться перед Баторием. Король, однако, в угоду туркам заключил Подкову под стражу и приказал казнить его во Львове на площади Рынок, в июне 1578 года.
16 июня 1578 года его вывели на площадь Рынок во Львове. После оглашения приговора казаку предоставили последнее слово. «…Меня привели на смерть, хотя в своей жизни я не совершил ничего такого, за что заслужил бы подобный конец. Я знаю одно: я всегда боролся мужественно и как честный рыцарь против врагов христианства и всегда действовал для добра и пользы своей родины, и было у меня единственное желание — быть ей опорой и защитой против неверных…», — обращался Подкова к присутствующим. При этом он просил урядников не казнить сопровождавших его товарищей. Выпив стакан вина, переданный верными побратимами, Подкова попросил их принести коврик. Став на колени, Иван прочитал молитву и перекрестился. И только после этого славному казаку снесли голову.
Почтовый блок «Казацкая Украина»: Иван Богун, Иван Гонта, Иван Подкова, Иван Серко
Ивана похоронили в православной Успенской церкви[1]. Однако казаки выкрали его тело, перевезли в Канев и похоронили в одном из православных монастырей под Чернечей горой.
Казнь Ивана Подковы и превратила его в народного героя. О нём слагали многочисленные предания, думы и песни. Он стал героем романтической поэмы Тараса Шевченко «Иван Подкова» (1839):
Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.
Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.
Живя среди казаков, Иван Подкова выдавал себя за брата молдавского господаря Иоана III Водэ Храброго, возглавлявшего национально-освободительное движение и убитого турками. Есть версия, что он происходил из секейского рода Баториев, бежал к казакам от семейных интриг. Когда слухи об этом дошли до молдаван, недовольных своим воеводой Петром VI Хромым, они снарядили в 1577 году посольство к Ивану Подкове и просили его занять престол.
При содействии отряда казацкого гетмана Якова Шаха из 600 казаков, и своего отряда, в который входили и молдаване, Подкова вторгся в Молдавию и низвергнул с престола Петра Хромого. Ивана Подкову поддержали народные массы. В конце ноября 1577 он занял столицу Молдавии Яссы и провозгласил себя господарём.
Удержаться в Молдавии Подкове удалось, однако, не более двух месяцев. Воевода Пётр, собрав свежее войско, двинулся к Яссам, чтобы возвратить потерянный престол, но был вторично разбит Подковой. Тогда Стефан Баторий, король польский, написал своему брату, трансильванскому воеводе Христофору, чтобы тот оказал Петру Хромому.
В начале 1578 года Иван Подкова, видя, что ему не удержаться на престоле, решил оставить Молдавию и хотел пробраться к запорожским казакам; но брацлавскому воеводе удалось уговорить Подкову отправиться в Варшаву, чтобы оправдаться перед Баторием. Король, однако, в угоду туркам заключил Подкову под стражу и приказал казнить его во Львове на площади Рынок, в июне 1578 года.
16 июня 1578 года его вывели на площадь Рынок во Львове. После оглашения приговора казаку предоставили последнее слово. «…Меня привели на смерть, хотя в своей жизни я не совершил ничего такого, за что заслужил бы подобный конец. Я знаю одно: я всегда боролся мужественно и как честный рыцарь против врагов христианства и всегда действовал для добра и пользы своей родины, и было у меня единственное желание — быть ей опорой и защитой против неверных…», — обращался Подкова к присутствующим. При этом он просил урядников не казнить сопровождавших его товарищей. Выпив стакан вина, переданный верными побратимами, Подкова попросил их принести коврик. Став на колени, Иван прочитал молитву и перекрестился. И только после этого славному казаку снесли голову.
Почтовый блок «Казацкая Украина»: Иван Богун, Иван Гонта, Иван Подкова, Иван Серко
Ивана похоронили в православной Успенской церкви[1]. Однако казаки выкрали его тело, перевезли в Канев и похоронили в одном из православных монастырей под Чернечей горой.
Казнь Ивана Подковы и превратила его в народного героя. О нём слагали многочисленные предания, думы и песни. Он стал героем романтической поэмы Тараса Шевченко «Иван Подкова» (1839):
Объяснение: