пожайлусто))
1. Перша збірка творів П. Тичини має назву…
2. Особливістю поетики віршів П. Тичини є…
3. Образ сонячних кларнетів виступає символом…
4. Рядки « Йде весна / Запашна, / Квітами-перлами/ Закосичена» взято із поезії…
5. Який художній засіб використовує автор у рядках « Йде весна/ Запашна, / Квітами- перлами/ Закосичена»?
Как-то собрались души на совещание перед воплощением на Землю.
И вот Бог спрашивает одну из них:
— Зачем ты идёшь на Землю?
— Я хочу научиться прощать.
— Кого же ты собираешься прощать? Посмотри, какие души все чистые, светлые, любящие. Они настолько любят тебя, что ничего не могут сделать такого, за что их нужно прощать.
Посмотрела Душа на своих сестричек, действительно, она их любит безусловно, и они её так же любят!
Пригорюнилась Душа и говорит:
— А мне так хочется научиться прощать!
Тут подходит к ней другая Душа и говорит:
— Не горюй, я тебя так сильно люблю, что готова быть рядом с тобой на Земле и тебе испытать прощение. Я стану твоим мужем и буду тебе изменять, пить, а ты будешь учиться меня прощать.
Другая Душа подходит и говорит:
— Я тебя тоже очень люблю и пойду с тобой: буду твоей мамой, наказывать тебя, всячески вмешиваться в твою жизнь и мешать жить счастливо, а ты будешь учиться меня прощать.
Третья Душа говорит:
— А я буду твоей лучшей подругой и в самый неподходящий момент предам тебя, а ты будешь учиться прощать.
Ещё одна Душа подходит и говорит:
— А я стану твоим начальником, и из-за любви к тебе буду относиться к тебе жёстко и несправедливо, чтобы ты могла испытать прощение.
Ещё одна Душа вызвалась быть злой и несправедливой свекровью…
Таким образом, собралась группа любящих друг друга душ, придумали сценарий своей жизни на Земле для проживания опыта прощения и воплотились.
Но оказалось, что на Земле вспомнить Себя и о своём договоре очень сложно.
Большинство приняли всерьёз эту жизнь, стали обижаться и гневаться друг на друга, забыв о том, что они сами составили этот сценарий жизни, а главное — что все любят друг друга!
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.