Історичні пісні відтворюють справжні історичні події, зображують конкретних історичних осіб, найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради рідної землі (у козацьких піснях — вони належать не до історичних, а до соціально-побутових — переважає побутова ситуація, а не історична подія: проводи козаків у похід, оплакування померлого козака тощо). Для історичних пісень характерним був ггуртовий багатоголосий спів. Історичні пісні — це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб. Тематика пісень різноманітна: вона пов’язана з основними історичними подіями, війнами, повстаннями, виступами народу проти загарбників. Найдавніші з історичних пісень змальовують важкий період в історії українського народу — звитяжну боротьбу козаків із турецько-татарськими ордами, страхітливі спустошення й насильства. До найвідоміших історичних пісень належать «Зажурилась Україна», «Чи не той то Хміль», «Ой Морозе, Морозенку». У пісні ‘^Зажурилась Україна^ ідеться про боротьбу українців з турецько-татарськими нападниками. З метою змалювання масштабності кривавих подій у творі використано метонімію зажурилась Україна’, тут звучить і прямий заклик підніматися на оборону рідної землі зі зброєю в руках, і на захист рідного краю мають стати не тільки козаки, а й селяни. Як духовна й моральна перемога звучить в останніх рядках погроза розлучити вражого турка з душею. «Зажурилась Україна» — одна з найдавніших історичних пісень. За основу пісні -«Чи не той то хміль..узято одну з найвизначніших подій Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького — перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Водами в травні 1648 р. Ця пісня виконувала важливу роль у тодішній Україні — плекала в народі повагу до свого ватажка Б. Хмельницького. За до діалогу створюється відчуття без-, посередньої близькості до ватажка. Твір рясніє традиційними для фольклорних творів тавтологією, паралелізмами, порівняннями Й постійними епітетами.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
До найвідоміших історичних пісень належать «Зажурилась Україна», «Чи не той то Хміль», «Ой Морозе, Морозенку». У пісні ‘^Зажурилась Україна^ ідеться про боротьбу українців з турецько-татарськими нападниками. З метою змалювання масштабності кривавих подій у творі використано метонімію зажурилась Україна’, тут звучить і прямий заклик підніматися на оборону рідної землі зі зброєю в руках, і на захист рідного краю мають стати не тільки козаки, а й селяни. Як духовна й моральна перемога звучить в останніх рядках погроза розлучити вражого турка з душею. «Зажурилась Україна» — одна з найдавніших історичних пісень.
За основу пісні -«Чи не той то хміль..узято одну з найвизначніших подій Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького — перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Водами в травні 1648 р. Ця пісня виконувала важливу роль у тодішній Україні — плекала в народі повагу до свого ватажка Б. Хмельницького. За до діалогу створюється відчуття без-, посередньої близькості до ватажка. Твір рясніє традиційними для фольклорних творів тавтологією, паралелізмами, порівняннями Й постійними епітетами.
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 pp. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство "Зарево" і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з "вісниківцями" (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу "Вісник", що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої "Празької школи" (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів. Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Объяснение: