надежда есть птичка рая у меня, на кипарисе молодом она сидит во время дня, но петь никак не станет днем; лазурь небес - ее спина, головка пурпур, на крылах пыль золотистая видна, - как отблеск утра в облаках. и только что земля уснет, одета мглой в ночной тиши, она на ветке уж поет так сладко, сладко для души, что поневоле тягость мук забудешь, внемля песни той, и сердцу каждый тихий звук как гость приятен дорогой; и часто в бурю я слыхал тот звук, который так люблю; и я всегда надеждой звал певицу мирную мою!
Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу – минувшини, сьогодення й майбуття. Його твори перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Але яким бачу його я?
На мою думку, Іван Франко - це сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою.
Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: "Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації". І донині актуальні його слова про те, що "ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів".
Отже, для мене Іван Франко відкрився лиш тоді коли я прочитала безліч його повістей. Я почала задумуватися над кожним його словом і за це я дуже вдячна І.Франкові і його творчості.
ответ:
надежда есть птичка рая у меня, на кипарисе молодом она сидит во время дня, но петь никак не станет днем; лазурь небес - ее спина, головка пурпур, на крылах пыль золотистая видна, - как отблеск утра в облаках. и только что земля уснет, одета мглой в ночной тиши, она на ветке уж поет так сладко, сладко для души, что поневоле тягость мук забудешь, внемля песни той, и сердцу каждый тихий звук как гость приятен дорогой; и часто в бурю я слыхал тот звук, который так люблю; и я всегда надеждой звал певицу мирную мою!
Іван Франко є письменником усіх пір року і пір життя людського, усіх етапів історичної долі народу – минувшини, сьогодення й майбуття. Його твори перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано. Але яким бачу його я?
На мою думку, Іван Франко - це сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему "Мойсей". Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою.
Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: "Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації". І донині актуальні його слова про те, що "ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів".
Отже, для мене Іван Франко відкрився лиш тоді коли я прочитала безліч його повістей. Я почала задумуватися над кожним його словом і за це я дуже вдячна І.Франкові і його творчості.