Я вважаю, що пісня - це душа народу. Кожен народ має свої державні символи: герб, флаг, гімн. Деякі країни ми впізнаємо через характерні танці, що притаманні тому чи іншому народу, а деякі саме через пісні. Людина народжується з піснею у серці, адже кожна ненька співає своєму дитинчатові колискову; коли ми стаємо більш дорослими, то починаємо шукати пісні, які б були нам до душі. Ми чуємо спів всюди; куди не глянь: концерти, радіо, телебачення, спів людей на вулицях. Пісня заспокоює. Вона приймає тебе у свої обійми коли поруч нема нікого. Пісня до подолати депресію, прогнати сум. Завдяки їй я маю сили піднятися та почати йти до омріяної мети, бо пісня вселяє в мене впевненість. Отже пісня - це душа народу, душа кожної людини.
Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни. Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка» . «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» .
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться: Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако. мства нещасного! Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей. Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла. Висновок: Маруся Богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.
Кожен народ має свої державні символи: герб, флаг, гімн. Деякі країни ми впізнаємо через характерні танці, що притаманні тому чи іншому народу, а деякі саме через пісні. Людина народжується з піснею у серці, адже кожна ненька співає своєму дитинчатові колискову; коли ми стаємо більш дорослими, то починаємо шукати пісні, які б були нам до душі. Ми чуємо спів всюди; куди не глянь: концерти, радіо, телебачення, спів людей на вулицях.
Пісня заспокоює. Вона приймає тебе у свої обійми коли поруч нема нікого. Пісня до подолати депресію, прогнати сум. Завдяки їй я маю сили піднятися та почати йти до омріяної мети, бо пісня вселяє в мене впевненість.
Отже пісня - це душа народу, душа кожної людини.
Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка» . «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» .
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако. мства нещасного!
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.
Висновок: Маруся Богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.