Павлусеві вже майже вдалося втекти. Тим татарам, які зустрічалися йому, він на татарській мові відповідав, що господар його послав за орудкою і він зараз же буде вертатися. але один з татарів йому н повірив, бо впізнав коня Сулеймана. Цей татарин зв"язав хлопця і повіз назад до господаря, сподіваючись на гарну винагороду за втікача. По дорозі Павлусь наплів татарину, що не зносити тепер голови ні Павлусеві, ні самому татарину, бо він мав привезти знахаря для ніби-то хворого сина Мустафи. А за невиконане завдання влетить тепер обом. Татарин злякався і втік, покинувши Павлуся. Павлусь вирішив, що пускатися на ніч в далеку дорогу та ще й тепер, коли господар дізнався про його втечу - вірна смерть,. Зате втікача, який вернувся сам, менше карають. Тому відправився знову в двір до Сулеймана і його сина Мустафи.
Пояснення:
цитата: Коли розвиднілось, годі було хлопцеві не стрінути татар у степу. Та вони його якось не чіпали. Дехто і запитався, куди він їде, та Павлусь вимовлявся, що його послали за орудкою і він має вертатись зараз. Його не спиняли.
Та трапився татарин, що не повірив. Він пізнав Сулейманового коня. Павлусь назвав інакше улус, звідки ніби то виїздив. Татарин зв'язав йому руки й повів прямо в Коджамбак, де надіявся на нагороду за пійманого втікача.
Леся Українка. Леся... Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем Шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця іння. І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. Читати її вірші без хвилювання не можна.
Герой поезії Лесі Українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
Такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролася із власною недугою. Це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
Ліричний герой вірша "Дим" серцем вболіває за поневолені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
Відповідь:
Павлусеві вже майже вдалося втекти. Тим татарам, які зустрічалися йому, він на татарській мові відповідав, що господар його послав за орудкою і він зараз же буде вертатися. але один з татарів йому н повірив, бо впізнав коня Сулеймана. Цей татарин зв"язав хлопця і повіз назад до господаря, сподіваючись на гарну винагороду за втікача. По дорозі Павлусь наплів татарину, що не зносити тепер голови ні Павлусеві, ні самому татарину, бо він мав привезти знахаря для ніби-то хворого сина Мустафи. А за невиконане завдання влетить тепер обом. Татарин злякався і втік, покинувши Павлуся. Павлусь вирішив, що пускатися на ніч в далеку дорогу та ще й тепер, коли господар дізнався про його втечу - вірна смерть,. Зате втікача, який вернувся сам, менше карають. Тому відправився знову в двір до Сулеймана і його сина Мустафи.
Пояснення:
цитата: Коли розвиднілось, годі було хлопцеві не стрінути татар у степу. Та вони його якось не чіпали. Дехто і запитався, куди він їде, та Павлусь вимовлявся, що його послали за орудкою і він має вертатись зараз. Його не спиняли.
Та трапився татарин, що не повірив. Він пізнав Сулейманового коня. Павлусь назвав інакше улус, звідки ніби то виїздив. Татарин зв'язав йому руки й повів прямо в Коджамбак, де надіявся на нагороду за пійманого втікача.
Леся Українка. Леся... Це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. Відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо Леся Українка у недовгім житті стала народною поетесою. Вона була мислителькою та борцем Шевченківського гарту. Все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця іння. І поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. Читати її вірші без хвилювання не можна.
Герой поезії Лесі Українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. Ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. Ще змалку герой поезій Лесі Українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. За тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. Ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. Герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
Такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. Все життя Леся стійко боролася із власною недугою. Це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
Ліричний герой вірша "Дим" серцем вболіває за поневолені народи. Для Лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.