Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
• «Хоть я и очень люблю лес, но боюсь его души ...».
• «А еще я люблю, как из леса неожиданно вынырнет хижина, заскрипят воротца, побегут дорожки к саду и к пасичиська. И люблю, когда березовый сок капает с желобка ... .Люблю напасть на лесное источник и смотреть, как оно коловертнем выкручивается из глубины. И люблю, когда грибы, обнявшись, как братья, собирают на свои шапки росу. И люблю осенью по колено ходить в листве. Когда так хорошо краснеет калина и пахнут опята ».
• «Я не очень морщусь, когда надо что-то делать, охотно дедушке, паса нашу вредюгу лошадь, рублю дрова, охотно точу тяпки, люблю с мамой что-то сажать или расстилать по весенней воде и солью полотно, без охоты, а все-таки понемногу цюкаю тяпкой на огороде и не считаю себя лентяй ».
• «Да у меня, если послушать одних, слабость, а если поверить другим - глупость; именно она и наносит наибольший хлопот и бедствия ... И уже тогда мне одни слова сияли, как звезды, а другие туманили голову ».
• «Я никогда не был нытиком, терпеливо сносил и кнут, и хлудину, и подзатыльники ...»
• «Учился я хорошо, учился бы, наверное, еще лучше, чтобы было во что обуться. Когда похолодало и первый ледок затянул лужи, я мчался в школу, как ошпаренный. Наверное, только это научило так бегать, что потом никто в селе не мог перегнать меня, чем я сильно гордился ».
• Марьяна -> Мише: «И учись ... и так учись, чтобы все знали, какие-то мужицкие дети. Пусть не говорят ни господа, ни подпанки, ни разная нечисть, мы только быдло. Были быдлом, а теперь - нет! »
Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
Держи:
• «Хоть я и очень люблю лес, но боюсь его души ...».
• «А еще я люблю, как из леса неожиданно вынырнет хижина, заскрипят воротца, побегут дорожки к саду и к пасичиська. И люблю, когда березовый сок капает с желобка ... .Люблю напасть на лесное источник и смотреть, как оно коловертнем выкручивается из глубины. И люблю, когда грибы, обнявшись, как братья, собирают на свои шапки росу. И люблю осенью по колено ходить в листве. Когда так хорошо краснеет калина и пахнут опята ».
• «Я не очень морщусь, когда надо что-то делать, охотно дедушке, паса нашу вредюгу лошадь, рублю дрова, охотно точу тяпки, люблю с мамой что-то сажать или расстилать по весенней воде и солью полотно, без охоты, а все-таки понемногу цюкаю тяпкой на огороде и не считаю себя лентяй ».
• «Да у меня, если послушать одних, слабость, а если поверить другим - глупость; именно она и наносит наибольший хлопот и бедствия ... И уже тогда мне одни слова сияли, как звезды, а другие туманили голову ».
• «Я никогда не был нытиком, терпеливо сносил и кнут, и хлудину, и подзатыльники ...»
• «Учился я хорошо, учился бы, наверное, еще лучше, чтобы было во что обуться. Когда похолодало и первый ледок затянул лужи, я мчался в школу, как ошпаренный. Наверное, только это научило так бегать, что потом никто в селе не мог перегнать меня, чем я сильно гордился ».
• Марьяна -> Мише: «И учись ... и так учись, чтобы все знали, какие-то мужицкие дети. Пусть не говорят ни господа, ни подпанки, ни разная нечисть, мы только быдло. Были быдлом, а теперь - нет! »