Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Толя – другорядний герой оповідання «Федько-халамидник». Він жив у заможній сім’ї. Батьки мали будинок, який здавали в оренду. Там, де жив Толя, «було тепло і затишно,... не чутно сварок, .. без бруду і клопоту». Хлопець був єдиним сином, «дитина благородна і ніжна,... виходив на двір трохи боязко», його всіляко оберігали від негараздів. Тому виріс кволим та несміливим, попаде під краплі дощу, усім - нічого, а Толик потім довго хворіє.
Зовнішній вигляд відповідав його вихованню: «чистенький та чепурненький,... мати вмлівала, коли її дитина приходила задрипана, подрапана, з розбитим носом». Батьки забороняли бавитися з сусідськими хлопчаками, котрі походили з бідних родин. Але Толика тягнуло до своїх ровесників. Хоча йому, лякливому та повільному, було далеко до спритності їнших хлопців, особливо Федька.
Перед батьками Толя хоче виглядати слухняним, боїться їхнього гніву, тому здебільшого все робить потайки. Так «виходить з дому тихенько, щоб мати не помітила». Заздрить сильному Федькові, хотів би бути схожим на нього. Не зваживши свої сили, пішов на кригу. Розгублений Толик плакав, замість того, щоб діяти. Діставшись берега, відразу побіг геть і зовсім забув про свого рятівника. На нього не можна покластися у важку хвилину. Він не вміє визнавати своїх помилок, брати на себе відповідальність за свої вчинки, думає тільки про себе.
Для сусідських дітей Толя не був надійним другом, можливо, тому вони часто кепкували з нього. Багато батьків добре відгукувалися про хлопця, адже переживали, що їх можуть виселити з квартир. Ніхто з дорослих за показною вихованістю та чемністю хлопця не бачив його справжніх поганих рис. Толик не тільки не задумався над своїм поганим вчинком, але й несправедливо взяв чижика, якого він не заслуговував.
Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Толя – другорядний герой оповідання «Федько-халамидник». Він жив у заможній сім’ї. Батьки мали будинок, який здавали в оренду. Там, де жив Толя, «було тепло і затишно,... не чутно сварок, .. без бруду і клопоту». Хлопець був єдиним сином, «дитина благородна і ніжна,... виходив на двір трохи боязко», його всіляко оберігали від негараздів. Тому виріс кволим та несміливим, попаде під краплі дощу, усім - нічого, а Толик потім довго хворіє.
Зовнішній вигляд відповідав його вихованню: «чистенький та чепурненький,... мати вмлівала, коли її дитина приходила задрипана, подрапана, з розбитим носом». Батьки забороняли бавитися з сусідськими хлопчаками, котрі походили з бідних родин. Але Толика тягнуло до своїх ровесників. Хоча йому, лякливому та повільному, було далеко до спритності їнших хлопців, особливо Федька.
Перед батьками Толя хоче виглядати слухняним, боїться їхнього гніву, тому здебільшого все робить потайки. Так «виходить з дому тихенько, щоб мати не помітила». Заздрить сильному Федькові, хотів би бути схожим на нього. Не зваживши свої сили, пішов на кригу. Розгублений Толик плакав, замість того, щоб діяти. Діставшись берега, відразу побіг геть і зовсім забув про свого рятівника. На нього не можна покластися у важку хвилину. Він не вміє визнавати своїх помилок, брати на себе відповідальність за свої вчинки, думає тільки про себе.
Для сусідських дітей Толя не був надійним другом, можливо, тому вони часто кепкували з нього. Багато батьків добре відгукувалися про хлопця, адже переживали, що їх можуть виселити з квартир. Ніхто з дорослих за показною вихованістю та чемністю хлопця не бачив його справжніх поганих рис. Толик не тільки не задумався над своїм поганим вчинком, але й несправедливо взяв чижика, якого він не заслуговував.
Толя не може бути справжнім другом.