Вот еще на русском:Героями произведения являются два мальчика-пятиклассники - Митько и Сергий. Получив от «любимой ботанички» задачу собрать коллекцию насекомых, находчивые друзья уговаривают родителей отпустить их на лето к бабушке Митьки в село. Родители Сергея сразу не соглашаются, так как знают, какая то взрывная сила, эти двое друзей, но, в конце концов, соглашаются, подвергнувшись весомым аргументам об «преждевременном старении наших организмов» и двойки за несобранную коллекцию, что придумал Митька. Приехав в Юрковку, по дороге к бабушкиному дому Митька и Сергей встречают велосипедиста Ваську - мальчика лет четырнадцати, что смеется над вооруженными сачками друзьями.Именно этот велосипедист от нечего делать решает пошутить и напугать приятелейВаська секретно рассказывает им про страшное чудовище, химеру, что живет в лесном озере. Сказка, на первый взгляд, подозрительная и мало подобна правде, но интересная до невозможности! Поэтому Митька и Сергей решают все же таки заночевать возле озера, чтобы выяснить, прячется ли в нем страшное животныеРазыгрывая пятиклассников, Васька подбрасывает разные доказательства существования озерной химеры, ставит на березе реки следы лап страшного прожорливого чудовища, которое съело даже вороную, оставив лишь перо.
Цитатна характеристика Михайлика з твору "Гуси-лебеді летять"«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобкаЛюблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».Мар’яна —> Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом,а тепер - зась!"
