Сонет «Гробниця Потоцької» є своєрідною кульмінацією провідного для всіх чотирьох сонетів мотиву неволі дівчат-бранок ханського гарему і водночас підхоплює і розгортає символічний зміст образу фонтана із сонета «Бахчисарай». Краплі джерельної води фонтана — це, за легендою, сльози прекрасної полонянки кримського хана Керім-Гірея — польки Марії Потоцької. Образ багатостраждальної бранки з сонета «Гробниця Потоцької» служить для ліричного героя циклу дзеркальним відображенням власних думок про своє життя на чужині.
За радянських часів поема «Великий льох» була найменш дослідженим твором Кобзаря. Ставлення Шевченка до тогочасної Росії свідомо замовчувалось. А це була країна, яку О. Герцен назвав «живою пірамідою злочинів». Отже, закликаючи народ до боротьби, Шевченко закликав знищити всю машину поневолення, яка звалась царською Росією. Тому у творах «Чигрине, Чигрине» та «Розрита могила» поет проклинав Хмельницького за возз'єднання з Москвою і підносив роль Мазепи в історії України. Поема «Великий льох» продовжує тему викриття злочинів, скоєних російським самодержавством проти України. Автор розглянув проблеми, які призвели до втрати українцями національної свідомості, а самою Україною — державності. Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху. Для побудови твору Тарас Шевченко використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення. У першій частині поеми розповідається про три грішні душі, які у вигляді голубів прилетіли на місце розкопок:
Поштовхом до написання поеми стали археологічні розкопки могил. Ці дії сприймались народом як глум над його святинями. У центрі поеми — село Суботів, яке колись належало Богдану Хмельницькому і де москалі почали розкопки великого льоху.
Для побудови твору Тарас Шевченко використав характерний для фольклору прийом троїстості. Поема складається з трьох розділів, у кожному з яких діють по три персонажі. Наявність містичних персонажів пояснює особливості жанру твору, адже містерія являла собою драматичний жанр середньовічного театру. У поемі Шевченка також наявні ознаки драми, оскільки мова персонажів подана у формі діалогу. Таким чином, у творі діють містичні (три душі, три ворони) і реальні (три лірники) постаті, об'єднані алегоричним образом «Великого льоху». Він уособлює приховані сили українського народу для боротьби за соціальне і національне визволення.
У першій частині поеми розповідається про три грішні душі, які у вигляді голубів прилетіли на місце розкопок: