У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».
Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.
Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.
Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.
Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.
Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».
I. Сатирична іронія вірша. (Саме гумор і сатиру обрав В. Самійленко, щоб підштовхнути читача до роздумів про справжній патріотизм, чесність, самовідданість, порядність та лицемірство, пристосуванство людини.)
II. Хто вони, ура-патріоти? (Ще давні мудреці стверджували, що справжній патріот той, хто здатен віддати своє життя заради батьківщини. Існують ще два типи громадян: ура-патріоти і не-патріоти. Перші люблять себе в Україні, своє місце — реальне чи уявне — в її долі, гадають, що тільки вони можуть її порятувати. Другі — не мають України в собі. І ті, і інші не мають нічого спільного з істинними патріотами.)
1. Гумор і сатира — найбільш дієва зброя проти псевдопатріотів. (Так вважає поет В. Самійленко і доводить це своїм віршем "На печі (українська патріотична дума)". Бо насправді там нічого патріотичного немає. Є тільки порожні балачки про Січ Запорізьку, про славне минуле, про те, як пращури боролися за волю.)
2. Піч як місце виголошення патріотичних промов. (Ліричний герой сатиричного вірша любить себе в Україні і свою піч в Україні
Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.
Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.
Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.
Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.
Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».
II. Хто вони, ура-патріоти? (Ще давні мудреці стверджували, що справжній патріот той, хто здатен віддати своє життя заради батьківщини. Існують ще два типи громадян: ура-патріоти і не-патріоти. Перші люблять себе в Україні, своє місце — реальне чи уявне — в її долі, гадають, що тільки вони можуть її порятувати. Другі — не мають України в собі. І ті, і інші не мають нічого спільного з істинними патріотами.)
1. Гумор і сатира — найбільш дієва зброя проти псевдопатріотів. (Так вважає поет В. Самійленко і доводить це своїм віршем "На печі (українська патріотична дума)". Бо насправді там нічого патріотичного немає. Є тільки порожні балачки про Січ Запорізьку, про славне минуле, про те, як пращури боролися за волю.)
2. Піч як місце виголошення патріотичних промов. (Ліричний герой сатиричного вірша любить себе в Україні і свою піч в Україні