Проаналізуйте ліричний твір за схемою: 1. Жанр твору

2. Тема твору

3. Художні засоби

4. Ідея твору

Моя колиска.
Моя колиска з верболозу –
Селянським сином я вродивсь.
Була у тому воля Божа
Й весняний день благословивсь.
Це в тім краю, де гори й луки,
Де сонце щедро сяє всім,
Де цілували жінці руку,
Ще й шапку знявши перед тим.
Де української співали
В селі, за чаркою, і в полі,
І звичаї молдавські знали –
Весільний данс кружляли в колі.
А купіль першая моя
Була із зілля польового,
І колисанкою щодня
Був шепіт хвиль Дністра старого.
Мене покликав шум дібров,
І соловей учив співати,
Під ноги босі килимком
Траву стелила земля-мати.
Водою щиро пригощав
Там журавель з криниць глибоких,
І силу край мені мій дав,
Любов до нив, степів широких.
І місяць серце хвилював,
Коли в садочок кидав промінь.
Кохання першого спізнав
Я там солодкий, ніжний пломінь.
І дарувалось все мені:
Мороз, і дощ, і зорі ранні,
Печаль і радощі земні,
Що стали серцю притаманні.
Я дружбу вірну цінував,
Та знав і підлу, чорну зраду.
Наснагу серцю край мій дав
І дарував душі розраду.
О земле, рідна сторона!
Тебе як матір я цілую,
Як мати в мене ти одна,
Тебе я люблячи й звікую.
Коли до Бога полечу,
Й душа в спокуті помандрує,
То серце я тобі вручу,
Тобі, мій край, подарую.

Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».

Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.

Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».

В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.

З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.

Объяснение:

Найвідомішими представниками Шістдесятництва були поети і прозаїки Микола Вінграновський, В.Голобородько, Євген Гуцало, Іван Драч, Вілен Барський, Роман Іваничук, Ірина та Ігор Калинці, Г.Кириченко, Ліна Костенко, Борис Мамайсур, Юрій Мушкетик, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук; художники Алла Горська, Опанас Заливаха, Борис Плаксій, Віктор Зарецький, В.Кушнір, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Стефанія Шабатура; режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Лесь Танюк;

Перекладачі Григорій Кочур та Микола Лукаш.

Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження укр. мови та культури. У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя, болючі питання, замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне укр. суспільство. На початку 1960 р. діяли клуби творчої молоді — київський «Сучасник» і львівський «Пролісок», які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників. У клубах відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні постановки, де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.