Проаналізуйте настроєві інтонації поеми "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." заповнивши комірки таблиці : настроєві інтонації твору │ цитати з тексту │ коментарі (осуд, застереження, │ │ заклик, ставлення до │ │ національної еліти) │ │
Часто-густо сповнені іронії репліки Кайдашихи, особливо до невісток: «Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі». Їдка іронія звучить буквально в наступній репліці Кайдашихи: «Лавріне! Утри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає», а далі звертання до сина лунає вже саркастично:
«Лавріне, утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають». Так само саркастично звучать Омелькові слова, звернені до Кайдашихи, хоча насправді ними він характеризує не свою жінку, а «каторжні» Западинці (пригадайте епізод, у якому віз перевернувся разом із Кайдашихою): «Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно».
Рясніють сторінки повісті й зниженою лексикою, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у Химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить.
Комічного ефекту автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю у ворожінні баби Палажки: «Сарандара, марандара, гаспида угас, василиска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє!»
Зверніть увагу, герої повісті майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тім то й річ, що, коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький.
Украïнських народних пiсень записано понад 200 тисяч, i це, мабуть, не усi.
Пiсня — це поєднання слова й музики. У пiснi народу — думки, почуття, мрiï. Украïнська народна пiсня вiддзеркалює горе, радiсть, боротьбу за визволення.
Народнi пiснi дуже рiзноманiтнi. Слухаючи ïх, пiзнаєш iсторiю нашого народу з давнiх часiв. Украïнську пiсню неможливо охарактеризувати одним словом через багатограннiсть ïï мотивiв i тем.
Так про захисникiв украïнського народу, про славних козакiв Сiчi ми дiзнаємося, слухаючи «Пiсню про Байду».
Дуже довго закони були спрямованi проти украïнськоï голоти. В однiй iз народних пiсень «Ой наступила та чорна хмара» розповiдається про те, як голота б’є багатiя.
Життя украïнського села за часiв крiпацтва особливо яскраво, на мою думку, вiдображено у народнiй пiснi «У недiлю пораненьку».
Час минав. Змiнювались i теми пiсень. Iз украïнських народних пiсень, створених пiзнiше, ми дiзнаємось, як працював i жив украïнський робiтник.
Iснує багато пiсень, провiдною темою яких є тема кохання.
Так чому ж ми, украïнцi, повиннi в наш час забувати цих пiсень? Адже в них наша iсторiя, наша повага до людей, якi своïм життям, своєю любов’ю робили нашу краïну могутнiшою i такою, якою, вона є зараз.
Украïнська пiсня згуртовує людей, допомагає вiдпочити, а iнодi своïм змiстом примушує замислитись над своïм життям. Украïнська пiсня — своєрiдна вiзитна картка нашоï краïни.
Часто-густо сповнені іронії репліки Кайдашихи, особливо до невісток: «Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі». Їдка іронія звучить буквально в наступній репліці Кайдашихи: «Лавріне! Утри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає», а далі звертання до сина лунає вже саркастично:
«Лавріне, утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають». Так само саркастично звучать Омелькові слова, звернені до Кайдашихи, хоча насправді ними він характеризує не свою жінку, а «каторжні» Западинці (пригадайте епізод, у якому віз перевернувся разом із Кайдашихою): «Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно».
Рясніють сторінки повісті й зниженою лексикою, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у Химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить.
Комічного ефекту автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю у ворожінні баби Палажки: «Сарандара, марандара, гаспида угас, василиска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє!»
Зверніть увагу, герої повісті майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тім то й річ, що, коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький.
Украïнських народних пiсень записано понад 200 тисяч, i це, мабуть, не усi.
Пiсня — це поєднання слова й музики. У пiснi народу — думки, почуття, мрiï. Украïнська народна пiсня вiддзеркалює горе, радiсть, боротьбу за визволення.
Народнi пiснi дуже рiзноманiтнi. Слухаючи ïх, пiзнаєш iсторiю нашого народу з давнiх часiв. Украïнську пiсню неможливо охарактеризувати одним словом через багатограннiсть ïï мотивiв i тем.
Так про захисникiв украïнського народу, про славних козакiв Сiчi ми дiзнаємося, слухаючи «Пiсню про Байду».
Дуже довго закони були спрямованi проти украïнськоï голоти. В однiй iз народних пiсень «Ой наступила та чорна хмара» розповiдається про те, як голота б’є багатiя.
Життя украïнського села за часiв крiпацтва особливо яскраво, на мою думку, вiдображено у народнiй пiснi «У недiлю пораненьку».
Час минав. Змiнювались i теми пiсень. Iз украïнських народних пiсень, створених пiзнiше, ми дiзнаємось, як працював i жив украïнський робiтник.
Iснує багато пiсень, провiдною темою яких є тема кохання.
Так чому ж ми, украïнцi, повиннi в наш час забувати цих пiсень? Адже в них наша iсторiя, наша повага до людей, якi своïм життям, своєю любов’ю робили нашу краïну могутнiшою i такою, якою, вона є зараз.
Украïнська пiсня згуртовує людей, допомагає вiдпочити, а iнодi своïм змiстом примушує замислитись над своïм життям. Украïнська пiсня — своєрiдна вiзитна картка нашоï краïни.