Дорога моя, Наталко, цей лист я написав від чистого серця. Кожне слово в ньому присвячено самій прекрасній людині на світі - тобі.
Зараз я не живу, а просто існую. Щасливим мене може зробити тільки зустріч з тобою. Побачивши твою усмішку, я зможу звернути гори, перепливти океан. Твій погляд допомагає мені у всіх починаннях, і під його впливом я стаю більш впевненими в своїх силах. Ти справжня жінка, бажана і улюблена, таких як ти, немає ніде.
Зараз, я з тугою згадую нашу першу зустріч, хочеться повторити цей прекрасний момент.
Для мене, в тобі ідеально все твої чарівні очі, чарівна усмішка, осина талія. Ти природна, така яка є і в тобі немає навіть фальшивої інтонації. Я довго не можу заснути, згадуючи твій чарівний погляд і зворушливі дотику.
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Дорога моя, Наталко, цей лист я написав від чистого серця. Кожне слово в ньому присвячено самій прекрасній людині на світі - тобі.
Зараз я не живу, а просто існую. Щасливим мене може зробити тільки зустріч з тобою. Побачивши твою усмішку, я зможу звернути гори, перепливти океан. Твій погляд допомагає мені у всіх починаннях, і під його впливом я стаю більш впевненими в своїх силах. Ти справжня жінка, бажана і улюблена, таких як ти, немає ніде.
Зараз, я з тугою згадую нашу першу зустріч, хочеться повторити цей прекрасний момент.
Для мене, в тобі ідеально все твої чарівні очі, чарівна усмішка, осина талія. Ти природна, така яка є і в тобі немає навіть фальшивої інтонації. Я довго не можу заснути, згадуючи твій чарівний погляд і зворушливі дотику.
Объяснение:
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Объяснение: