Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» 299 грн. 599 грн. 149 грн. от 2 799 грн. Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Твір відомого українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.
Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. "Байстрюк", — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самотність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопотана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, часто гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. "І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ виполов, а виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".
Та нема її, цієї правди. Озлоблений, Чіпка починає протестувати, бешкетувати, пиячити. Зближується із лихим товариством. І вважає, що розбійництво — це засіб боротьби проти гноблення і насильства. Одружившись з Галею, Чіпка відцурався розбійницького товариства, став добрим і дбайливим господарем. Його починають поважати в громаді, обирають земським "гласним". Але чиновники все зробили для того, щоб усунути селянського посланця із земства. Знову перемагає неправда. Чіпка оздоблюється, підбурює до виступу селян. І врешті-решт знову стає на ганебний шлях: починає грабувати, мститися, карати невинних і винуватих, доходить навіть до вбивства...
Від народження в людину закладено все — і добро, і зло. Але якщо життя зруйнує духовні цінності (а саме так сталося із Чіпкою), то переможе зло. А далі і до трагедії недалеко.
Так людська несправедливість, зло привели Чіпку до морального занепаду, хоча не можна не визнати й провини самого героя. Зло, отже, не може породити добро, але може спричинити ще більше, непоправне лихо.
Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він вчить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» 299 грн. 599 грн. 149 грн. от 2 799 грн. Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставала і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Твір відомого українського письменника Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної моралі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.
Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіпка Варениченко. І "віддячив" громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. "Байстрюк", — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самотність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопотана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, часто гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. "І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони". Почуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. "Скрізь неправда... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Сказано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ виполов, а виростив новий... Тоді б, може, і правда настала".
Та нема її, цієї правди. Озлоблений, Чіпка починає протестувати, бешкетувати, пиячити. Зближується із лихим товариством. І вважає, що розбійництво — це засіб боротьби проти гноблення і насильства. Одружившись з Галею, Чіпка відцурався розбійницького товариства, став добрим і дбайливим господарем. Його починають поважати в громаді, обирають земським "гласним". Але чиновники все зробили для того, щоб усунути селянського посланця із земства. Знову перемагає неправда. Чіпка оздоблюється, підбурює до виступу селян. І врешті-решт знову стає на ганебний шлях: починає грабувати, мститися, карати невинних і винуватих, доходить навіть до вбивства...
Від народження в людину закладено все — і добро, і зло. Але якщо життя зруйнує духовні цінності (а саме так сталося із Чіпкою), то переможе зло. А далі і до трагедії недалеко.
Так людська несправедливість, зло привели Чіпку до морального занепаду, хоча не можна не визнати й провини самого героя. Зло, отже, не може породити добро, але може спричинити ще більше, непоправне лихо.
Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він вчить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.
Объяснение: