Прочитайте цей текст і дайте відповідь на одне запитання. ІВ А скільки звуків жило на станції вночі! А світло звідусіль малювало на стіні супроти Климкового ліжкц великі різнобарвні квіти: червоне — маки, синє — волошки, жовте — соняхи, вони мінилися і тремтіли, як од вітру в степу… То були казкові, найщасливіші в Климковому житті ночі.
Він отак би й виріс серед уквітчаних тих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів. Зостались лише звуки, ті, що завжди, але в пітьмі вони спохмурніли, поглухішали і долинали наче з глибокого провалля. У ці чорні ночі поїзди йшли частіше й швидше, ніж раніш, але від них уже не віяло сосновими дошками чи теплою пшеницею, мокрим, щойно вийнятим із шахти вугіллям чи цегляною курявичкою з відкритих вагонів. Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат…
І одної з таких ночей не повернувся на станцію дядьків Кирилів ФД, хоч на нього давно вже чекала нова зміна машиністів. Климко цілу ніч проблукав тоді на станції, вслухаючись у далекі злякані гудки паровозів, але так і не почув серед них знайомого. Він був один на весь світ — гудок дядькового ФД, — і Климко впізнав би його серед тисячі…
Удосвіта на станцію приїхала дрезина-рейковоз і привезла дядька Кирила, його помічників, старого Кіндратовича, що їздив іще на царських паровозах, і кочегара Славка-гармоніста. Дрезину оточили з усіх боків— чергові обходчики, змажчики, стрілочники, і Климко ніяк не міг пробитися крізь той натовп. Він побачйв тільки, що всі познімали картузи й похилили голови, і закричав, і застукав кулачками в погорблені спини
Його впізнали і розступилися… Климко побачив лише сиву дядькову чуприну з-під брезенту, вчепився за борт кузова, щоб злізти нагору, але хтось придержав його за плечі
Дядька ховали надвечір при відчинених навстіж дверях барака. Надворі було вітряно. По коридору шаруділо перше осіннє листя з пристанційного скверу і забивалося в тихі кутки.
На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав. Червоно, підпливаючи рожевим надвечірнім мороком, заходило сонце. А вітер обтіпував з молодих топольок прижовкле листя і розкидав поміж могилами. Воно застрявало в оградках, прилипало до пам’ятників або летіло в степ, рвучи на своєму шляху тонку, ще не стужавілу по-осінньому павутину.
Климко витер холодними брудними пальцями очі й сів у своєму солом’яному кублі. На шляху в обидва боки не видно було й душі. Тільки десь далеко за перелотом, звідки він учора прийшов до цієї скирти, чулося по-вранішньому лунке гуркотіння підвід. Воно то стихало, коли підводи спускалися у вибалок, то знову гучнішало, коли вони вихоплювалися на пагорб. А невдовзі понад телеграфними стовпами замаячив довгий німецький обоз. Гладкі куцохвості коні-ломовики хекали парою. Ковані хури з гальмами в передках стугоніли важкими колесами по вкоченій дорозі. На останній підводі, що трохи відстала від обозу, скулившись, сидів у передку солдат і, видно, куняв — пілотка зсунулася йому на вухо, плечі обвисли, обличчя вткнулося в розстебнуту вгорі, з піднятим коміром шинелю. Напроти скирти він підвів голову, сказав щось до коней, і вони зупинилися. Климко на всяк випадок глибше врився в своє кубло, а солдат незграбно сплигнув з хури, озирнувся на сонце, червоно блиснувши окулярами, і рушив до скирти. Але, ступивши кілька кроків, вернувся назад і прихопив карабін.
Він ішов помалу, як гайворон. Климко добре бачив крізь солому неголене зморшкувате обличчя, товсту об вислу нижню губу і високо підняте плече з карабіном на реміняці. Він був уже підтоптаний, цей солдат, і, певне, йшов до скирти, щоб набрати соломи під своє утле тіло. Климко зрозумів це, коли дядько приставив до скирти карабін і спробував смикати солому, щось бурмочучи. Потім побачив купку вже насмиканої — Климкове кубло — і пішов до неї. Климко завмер, не знаючи, що йому робити: схопитися, крикнути, ворухнутися?.. І коли солдат заніс твердий чорний черевик, щоб скинути зрошений верхняк з Климкового схову, він, уже нічого не думаючи й нічого не бачачи перед собою, крім блискучої підкови на підборі, схопився на коліна, — брудний, нестрижений, в остюках. Солдат на мить закляк з піднятою ногою, потім тоненько вискнув і одплигнув убік. Він ухопив карабін і наставив його далеко перед себе на Климка. Климко німо дивився в маленьку чорну дучку карабінного дула — воно тремтіло, націлене йому в перенісся, — потім розціпив кулачки й показав солдатові худі сині долоні.
Завдання: Доберіть 6 слів - прикметників, які називають риси характеру Климка (тільки за цим уривком). Аргументовано поясніть свій вибір та наведіть докази з наведеного уривка
Щасливіший: У тексті згадується, що ночі, коли були різнобарвні квіти на стіні, були "найщасливішими в Климковому житті ночами". Це свідчить про те, що Климко відчував щастя та радість у такі моменти.
Зворушливий: Климко провів ніч на станції, слухаючи гудки паровозів та шукаючи серед них знайомий звук, але не почув його. Це може свідчити про те, що Климко є вразливою та зворушливою людиною, яка приділяє увагу навколишнім звукам і деталям.
Невпевнений: Климко впізнавав звук дядькового ФД серед тисячі гудків, але в цей раз він не почув його, що призвело до його невпевненості та розчарування. Це свідчить про те, що Климко може бути невпевненою особою, яка сумнівається у своїх діях і здатностях.
Турботливий: Климко провів увесь день на кладовищі, біля могили дядька, і здригався від холоду. Це свідчить про те, що він був турботливим та зваженим, дбав про покійного родича і відчував його відсутність.
Сором'язливий: Климко не знає, як поводитися, коли солдат незграбно підійшов до його кубла з карабіном і спробував зняти солому. Климко не знає, що робити і не ворухається. Це може свідчити про його сором'язливість та незвичайність у важких ситуаціях.
Незалежний: Климко схопився на коліна, коли солдат наставив карабін на нього. Це свідчить про його незалежність і вміння захищати себе. Він не показує страху, але готовий відстоювати себе, як свідчить показанням синіх долонь.