Прочитайте короткий огляд новели «Сойчине крило». Доповніть його своїми роздумами про вдачу головних героїв, їхні помилки й чесноти.
І. Франко заснував у Галичині монументальну прозу — монументальну не
за обсягом, а за художньою вартістю та впливом на розвиток подальшого крас-
ного письменства. Він описав усі верстви населення, звернув увагу на селян-
ські й робітничі теми, на роль інтелігенції в розвитку нації. Проза Каменяра
охоплює понад 100 оповідань, новел («Малий Мирон», «Грицева шкільна на-
ука», «Ріпник» та ін.) і 10 повістей та романів («Перехресні стежки», «Захар
Беркут»,«Борислав сміється» та ін.).
У 1905 р., у «золотий період» творчості І. Франка, виходить друком твір
«Сойчине крило». Він має динамічний сюжет, несподівану розв’язку, високий
ступінь психологізму, — отже, це новела. У ній — нестандартна композиція: сю-
жет новели розкривається протягом читання головного героя Массіно (Хоми)
листа від колишньої коханої Мані (Марії). Між частинами Маріїного листа-
сповіді читач переживає разом із Хомою його ж відчуття, враження, спогади,
які спочатку були глузливими, недовірливими й навіть зневажливими, а потім
співчутливими. Краще відчути стан Хоми-оповідача допомагає розповідь від
першої особи.
Массіно-Хома — естет, рафінований інтелігент, який добре орієнтується
в мистецтві, він — сучасна людина. Літературознавець І. Денисюк наголошує:
«Хома — меланхолік; психічні процеси його протікають глибинно, десь у під-
земеллі. Його пасивність і врівноваженість видаються Мані байдужістю, его-
їзмом і себаритством». Маня припустилася великої помилки у своєму житті
через легковажність, наслідком чого стало її трирічне поневіряння із сімома чоло-
віками. Але кохання виявилося «непереможним, незважаючи на легковажний
вчинок і драматичні життєві обставини героїні, болюче розчарування й добро-
вільно-вимушену самотність героя» (Л. Овдійчук). У цьому полягає й головна ідея
новели — утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення люди-
ни до своєї сутності.
Відповідь:
Якщо мова про твір Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять", то стосунки між його дідусем і бабусею були дуже теплі, щирі, ніжні. Михайлик казав про них так: "Я нiколи не бачив дружнiших людей, як мої дiди". Односельчани дивувалися цим стосункам : "Де ж це видано так жалувати в селянствi жiнку, як жалував вiн? Коли дiдусь пiзно повертався з роботи чи заробiткiв, то шкодував будити свою дружину, а сiдав на призьбi коло її вiкна i отут, припадаючи росою, засинав до ранку". Відчувалося, що всі радості і біди ці двоє все життя ділили порівно: і важкий селянський труд, і радість від народження дітей, і біль від їхньої втрати. А після раптової смерті дідуся і його дружина не довго затрималася на цьому світі.
Пояснення: