Прочитайте оповідання Ярослава Стельмаха й подумайте, що «не так» вчинили друзі?
Нахаба
Скінчилися уроки, а вчителька наша й каже:
- Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?
- Я! Я! Я! - посхоплювалися всі.
- Якщо ви і в нього так кричати будете, - говорить учителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій.
Ми запевнили її, що галасувати не будемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж.
- І пам'ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його, як зумієте. Може, й нагодувати доведеться.
Приходимо ми. Лежить Сашко, горло замотане, книжку читає.
- От добре! - зраділа його мама. - У мене саме обідня перерва закінчується. Там, на кухні, суп доварюється. Ви через десять хвилин з плити його зніміть, хлопця мого нагодуйте. А я побігла.
- Ну як тобі, - ми в Сашка питаємо, - нудно, мабуть, лежати?
- Та ні, - одказує. - Зовсім не нудно. Я от книжку читаю. Цікава!
Але ми зрозуміли, що це він так говорить, із ввічливості. Спробуйно сам-один полежати цілий день!
- Нічого, - підбадьорюємо, - ми тебе зараз розважимо. От тобі Наталка заспіває. В неї голос гарний.
- Чого це я буду співати з дурного дива?! - Наталка нам. - Може, йому й не хочеться зовсім.
- Як це - не хочеться?! Ех ти, подруга! Він же один тут. Ну, як знаєш. Тоді ми з Митьком заспіваємо.
Стали ми посеред кімнати, відкашлялись і давай співати. Співали-співали, аж захрипли.
- Що, - питаємо, - повеселішало тобі трохи?
- Авжеж, повеселішало, - Наталка за нього відповідає. - Так фальшивити, то краще вже зовсім мовчати. І без ваших концертів обійдеться. Правда ж, Сашку?
Сашко промовчав, але ми зрозуміли, що це він так промовчав, щоб не завдавати нам клопоту. Але про які клопоти може йіи мова, коли товариш хворий!
- Давай, - Митько каже, - ми йому наш сюрприз відкриємо.
- Давай!
І стали ми тут матроський танок виконувати, який на святковии вечір готували. Підспівуємо собі, в долоні у такт плещемо, підборами по паркету - ух! Так добре в нас іще ніколи не виходило. Розчервонілись обоє, вхекалися, але стараємось, - для хворого ж товариша.
Чуємо дзвоник у двері. Наталка побігла відчиняти. Вривається до кімнати дядько якийсь у халаті.
- Це що за неподобство! - кричить. - Я поверхом нижче живу. У мене робота термінова, спеціально додому взяв, щоб не заважав ніхто, так ви отут казна-що виробляєте. Тупаєте по голові вже цілу годину, зосередитись неможливо!
Ми йому почали пояснювати, що прийшли провідати хворого товариша. А він:
- Нічого собі хворий! Таке витримати - здоров'я як у слона треба мати. Припиніть цей тупіт. Книжку йому краще почитайте!
Ми сказали, що книжку він і сам собі читає.
- Ну, то придумайте щось інше, - дядько каже. - Он ви на хлопця подивіться. Йому вже скоро млосно стане од ваших розваг.
І він пішов.
Сашко забився під стіну, і ми зрозуміли: йому цей дядько теж не сподобався.
- О! - скрикнув я радісно. - Так у тебе ж магнітофон є. Чого ж ти мовчав! - І натис на вмикач.
- Зроби голосніше, - гукнув Митько. - Воно, коли голосно, завжди веселіш.
Тут Наталка стала до чогось принюхуватись - і прожогом з кімнати. Вбігає за мить:
- Ой, - кричить, - суп увесь википів і вже згорів.
Побігли ми на кухню. Справді, бачимо - в каструльці щось темне на самому дні залишилось, і пахне зовсім не так, як суп. Ми туди про всяк випадок води долили, але смак у нього виявився ще гіршим, ніж запах.
- Ех ви! - Наталка зітхає. - Через вас зовсім забули, що мама Чим тепер хворого годувати?
Стали ми харчі якісь шукати. Знайшли цукор, а чай шукали-шукали - ніде нема.
- Яка різниця, - Митько каже, - із заваркою чи без. Однаково вода. Коричнева тільки. І так вип'є.
Скип'ятили ми воду, вкинули цукор у склянку. Приносимо Сашкові:
- Пий.
Сьорбнув він трохи.
- Не хочу, - каже. - Голова болить.
- Це в нього від голоду, - здогадався я. - Ми тобі зараз усі втрьох картоплі почистимо. Ти яку любиш - смажену чи варену? А щоб ти поки не нудьгував, включимо магнітофон.
- Не треба, - він нам якось так дивно відповідає, - ніякого магнітофона, і картоплі я не хочу вашої.
- Здається, час нам уже додому, - поглянула Наталка на двері.
- Додому! - блимнув на неї Митько. - І полишити хворого товариша? Може, тобі заспівати? - допитується в Сашка.
- І співати не треба!
- Може, затанцювати ще разочок? Нам неважко.
Тут Сашко як затруситься.
- Не треба, - кричить, - мені ваших танців, і нічого не треба! Облиште мене! Лежала собі людина і горя не знала. У мене і так уже температура піднялась. Я тепер, мабуть, іще місяць хворіти буду.
Тепер ми таки зрозуміли, чого він хоче, і стали вдягатись.
- Ну, ти бачив таке? - мовив Митько вже надворі. - Друзі прийшли до нього, не шкодуючи ні сил, ні часу, розважити, щоб йому сумно не було, нагодувати, а він після цього нас, можна сказати, виганяє. Не буду більше його навідувати. Хай собі книжки читає. Нахаба та й годі!
Художні засоби.
Епітети: зеленій полонині, баран чорний, файна дівка, файний легінь, Олена прибілена, добрі люди.
Метафора: «посіяв файку жита…», «під припічком наорав…», «гарбузи латати»,
Персоніфікація: «украла муха», «ворона вкрала».
Фразеологізми: «черпав воду саком», «стріляв птахи маком».
Пестливі слова: дівчаточка, паличенька, молоденький
Паралелізм: «Закувала зозулиця та й сіла на ґанок, Ішов Іван від Марії, загубив топанок», «Когут піє, когут піє, а курка кокоче, Стара мама блюда миє, бо дочка не хоче».
Повтори (анафора): «Я гадала, що то …», «Ой…».
Повтори (тавтологія): «Ой мала я миленького, ой мала я, мала», «файна дівка, файна», «Когут піє, когут піє».
Порівняння: «нікому так не добре, як мені самому».
Протиставлення (антитеза): «Чужі жони їдять сіно, а моя солому», «До півночі за дівками, до полудня — спати», «… вміє гуляти, А не вміє коло плота кілок затесати», «На роботі — замерзає, коло миски — пріє».
Звертання: «Ой скажіте, добрі люди, чим …», «Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці» .
Объяснение:
Багато століть український народ вів сувору боротьбу за свободу та визволення. Під час боротьби було створено безліч пісень, які стали незамінними для народу. При татарській неволі були пісні, в яких втілені найкращі якості справжнього українця: любов до рідної землі, сміливість, гідність.
Піднесення козацького руху пов’язано з розквітом історичної пісні. У піснях з’являється справжній козак, лицар, котрий захистить рідну землю. Козаки наділялись найкращими чоловічими якостями: сила, могутність, відвага.