Продовж речення: 1. Основна сюжетна лінія роману — …
2. За жанром «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»…
3. Роман складається із… (чотирьох) частин.
4. Академік Олександр Білецький, аналізуючи композицію роману і
вказуючи на її складність, порівняв її з…
5. 1903-го роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вийшов у Росії на
сторінках журналу «Киевская старина» під назвою…
9. Співавтором роману був…

1. Найстаріший вовк – Сіроманець.

2. Пригода у лісі.

3. У воді.

4. Лють Чепіжного.

5. Збори у конторі.

6. Великий вертоліт.

7. Сашко не пішов до школи.

8. Зустріч із Сіроманцем.

9. Нове житло вовка.

10. Чепіжний риє яму.

11. Тривожні дні.

12. Сашко дізнається про сліпоту вовка.

13. Сіроманець у пастці.

14. Сміливий Сашко.

15. Втеча Сіроманця.

16. Розмова із вчителькою.

17. Сашко та Галя у лісі.

18. Радість Сашка.

19. Схованка на полігоні.

20. Зима.

21. Знесилений вовк.

22. Льотчики знайшли Сіроманця.

23. Врятований звір.

24. Вовк рятує Андрійка.

25. Неспокій вовка.

26. Розмова Сашка з Чепіжним.

27. Сіроманець повернувся!

28. Дорога до лікарні.

29. Сашко у лікарні.

30. Довге чекання та втеча Сіроманця.

31. Повернення вовка до села.

32. Знову зустріч зі Сашком.

Петро Шраменко: "Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити".
Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить."
Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою."
Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."