Мої роздуми над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п'єса Івана Петровича Котляревського "Наталка Полтавка".
Я впевнена, що всі, хто читав п'єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: "Золото — не дівка!" Чим же полонили цей образ і вся п'єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п'єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п'єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п'єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п'єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п'єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п'єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Енеїда"Івана Котляревського — оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п’ять років. її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII — початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю «Енеїдою» Котляревський розповів усьому світові, що є такий народ — українці — із самобутньою культурою, традиціями. Написана «Енеїда» Котляревським на запозичений сюжет. Письменник «перелицював» на український лад відомий твір античності — «Енеїду» Вергілія. Котляревський ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі свого нарооду.
«Енеїда» Котляревського була найбільш талановитою переробкою Берилієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному плнах.Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: «Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок». І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: «Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик». Навіть сам верховний бог Зевес «кружав сивуху І оселедцем заїдав». А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: «Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять. І рід ввесь з потрухом кленуть. Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».
Мої роздуми над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п'єса Івана Петровича Котляревського "Наталка Полтавка".
Я впевнена, що всі, хто читав п'єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: "Золото — не дівка!" Чим же полонили цей образ і вся п'єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п'єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п'єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п'єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п'єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п'єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п'єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Объяснение:
Енеїда"Івана Котляревського — оригінальний твір нової української літератури, написаний народною розмовною мовою. Створювалась поема тривалий час, понад двадцять п’ять років. її ще називають «енциклопедією українського життя кінця XVIII — початку XIX століття», бо в творі змальовані різноманітні явища суспільного життя в Україні того часу, відтворені характерні риси побуту, звичаїв нашого народу. Своєю «Енеїдою» Котляревський розповів усьому світові, що є такий народ — українці — із самобутньою культурою, традиціями. Написана «Енеїда» Котляревським на запозичений сюжет. Письменник «перелицював» на український лад відомий твір античності — «Енеїду» Вергілія. Котляревський ніби одягнув античних героїв в українське вбрання, наділив їх рисами вдачі свого нарооду.
«Енеїда» Котляревського була найбільш талановитою переробкою Берилієвого твору. Письменник використав античний сюжет лише як зовнішню оболонку, наповнивши її цілком оригінальним змістом.Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному плнах.Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: «Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок». І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: «Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик». Навіть сам верховний бог Зевес «кружав сивуху І оселедцем заїдав». А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: «Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять. І рід ввесь з потрухом кленуть. Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть україціькі страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: «Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики. Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи…» А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: «при Шведчині я дівувала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».