П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
1.Агроном Григорій Лаврінович Запорожець у гарному цивільному вбранні. Окуля-ри на носі, «Знак Пошани» на грудях, у руці стеблина — знак влади над всім, що росте.
2.— Дозвольте, господин начальник, ваше високоблагородіє, — сказав літній якийсь чоловік і, знявши шапку, вийшов трохи вперед Його не було між селянами. Він тільки що з'явивсь, він відрізнявся від усіх. Тихий гомін пішов по натовчу. Селяни взнали куркуля Григорія Заброду.
— Заброда!
— Як же це так прощенія. Я біг сюди з Північного Сибіру через фронт, повз гадюкою, ліз, котився бубоном. Велику книгу можна написати про мої страждання! І ось прибіг, — Запорожець! Цей же чоловік голова колгоспу, — грізно сказав За-брода. — Який же він староста. Він же мене виселяв до Сибіру!
3.
— Заброда? Вер іст Заброда?
— Куркуль. З Сибіру повернувся. Великий мироїд!
4.— Уже, казав той, якщо воно до того и прийшло, що замість міліції, сказати б, замість простака вже треба падлєца чи курву, так тут уже, товариші, помилки нема. Вірно вам кажу. Бо такої падлюки, як Заброда, не то що в районі... куди там... одне слово, перехідне німецьке знамя може получить за підлоту.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
1.Агроном Григорій Лаврінович Запорожець у гарному цивільному вбранні. Окуля-ри на носі, «Знак Пошани» на грудях, у руці стеблина — знак влади над всім, що росте.
2.— Дозвольте, господин начальник, ваше високоблагородіє, — сказав літній якийсь чоловік і, знявши шапку, вийшов трохи вперед Його не було між селянами. Він тільки що з'явивсь, він відрізнявся від усіх. Тихий гомін пішов по натовчу. Селяни взнали куркуля Григорія Заброду.
— Заброда!
— Як же це так прощенія. Я біг сюди з Північного Сибіру через фронт, повз гадюкою, ліз, котився бубоном. Велику книгу можна написати про мої страждання! І ось прибіг, — Запорожець! Цей же чоловік голова колгоспу, — грізно сказав За-брода. — Який же він староста. Він же мене виселяв до Сибіру!
3.
— Заброда? Вер іст Заброда?
— Куркуль. З Сибіру повернувся. Великий мироїд!
4.— Уже, казав той, якщо воно до того и прийшло, що замість міліції, сказати б, замість простака вже треба падлєца чи курву, так тут уже, товариші, помилки нема. Вірно вам кажу. Бо такої падлюки, як Заброда, не то що в районі... куди там... одне слово, перехідне німецьке знамя може получить за підлоту.